Урок

АК-15

Тема уроку : Передумови і початок Першої світової війни.

Актуалізація знань і вмінь учнів.

Бесіда;

1. Чому кінець ХІХ – п. ХХ ст. характеризується міжнародними кризами і конфліктами? Яка країна прагнула бути провідною в Європі?

2. Чому виникли марокканські і балканська кризи; чим вони загрожували?

3. Коли і за яких обставин утворились військово-політичні блоки: Троїстий союз і Антанта?

Мотивація навчальної діяльності. Сьогодні ми розглянемо події , які дуже сильно змінили світ і міжнародну політику початку ХХ ст. Першу світову війну називають «Великою», тому що до цього людство не знало конфліктів такого масштабу. Чим вона була зумовлена? Як розгорталися події? Які наслідки мала війна? Чого навчила людство? На ці та інші питання ми знайдемо відповідні під час вивчення теми «Перша світова війна».

Проблемне питання :Чи можна було б уникнути війни?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Причини і початок війни .

Завдання -згадати визначення « Світова війна»

Робота з поняттями:

«Озброєний мир»-період між об’єднанням Німеччини після франко-пруської війни(1871) та початком Першої світової війни(1914р), для якого характерні гонка озброєнь між Великою Британією, Францією, Німеччиною, Росією, Австро-Угорщиною, також дипломатичні кризи, що посилили напруженість між країнами –членами Антанти і Троїстого союзу.

Сфери інтересів країн світу напередодні війни(С.10-11):

Німеччина

1. Німеччина, включившись у боротьбу за колонії лише наприкінці ХІХ ст., претендувала на рівні права в колоніальних володіннях з Франціє, Англією

2. Німеччина негативно ставилася до російсько-французького зближення, що через небезпеку війни на два фронти міг підірвати могутність Німеччини

3. Німеччина негативно ставилася до російсько-французького зближення, що створювало у майбутньому загрозу війни на два фронти; претендувала на російські території (Прибалтика, південь України).

4. Німеччина претендувала на військову, економічну, морську першість в Європі, де головним суперником для неї була Англія

Росія

1. Росія наполягала на своєму винятковому праві протекторату над православними слов’янськими народами Балкан; підтримувала на Балканах налаштованих проти Австро-Угорщини сербів (через Боснію і Герцеговину, де жили серби, але правили австрійці)

2.Росія розцінила будівництво залізниці Берлін – Багдад (1898) як загрозу для її прав в Азії за російсько-британським договором 1907 р. (північна частина Ірану сфера впливу Росії)

Франція

1.Франція прагнула реваншу за поразку від Німеччини у війні 1870-1871 рр.; намагалася повернути Ельзас і Лотарингію

2. Франція намагалася зберегти свої колоніальні володіння у Північній Африці, на які зазіхала Німеччина (Марокканські кризи)

Велика Британія

1. Велика Британія побоювалася посилення німецького флоту, який би у майбутньому відрізав її від заморських колоній, і вела неоголошену економічну і торговельну війну проти Німеччини.

2. Велика Британія намагалася утримати свої колоніальні володіння в Східній та Південно-Західній Африці, куди почала проникати Німеччина (підтримка бурів у англо-бурській війні 1899-1902 рр.)

Австро-Угорщина

Австро-Угорщина прагнула утримати захоплені нею в 1908 р. Боснію і Герцеговину, для чого потрібно було дати відсіч зазіханням Сербії, яка претендувала на роль об’єднавчого центру південних слов’ян, та Росії, яка захищала Сербію. (зошит)

Причини Першої світової війни

§ Загострення економічних протиріч між провідними країнами світу.

§ Боротьба за ринки збуту та світове панування.

§ Протистояння між двома воєнно-політичними блоками європейських держав (Антанта — Троїстий союз)

Початок війни. 28 липня Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. 29 липня в Росії було оголошено часткову мобілізацію, а Німеччина відразу ж оголосила війну: Росії — 1 серпня, а Франції — 3 серпня. Німецькі війська вирушили на французьку територію через Бельгію. Англія стала на бік нейтралітету Бельгії і 4 серпня оголосила війну Німеччині.

2.Стратегічні плани ворогуючих сторін.

Робота з підручником – С. 12- Про які плани свідчать наведені документи?

Робота з поняттями:

Перша світова війна- глобальний збройний конфлікт, у якому брали участь 38 держав, з населенням 1,5 млрд. жителів. ЇЇ називають «Великою» війною.

«Геополітичні інтереси» -система пріоритетів у діяльності держави по зміцненню економічного, політичного і військового потенціалу з урахуванням особливостей його геополітичного положення.

Географічне положення Німеччини як центральноєвропейської держави змусило її дійти висновку, що єдина життєздатна оборона повинна бути активним наступом. Саме таким чином виглядало формулювання Плану Шліффена (Альфред фон Шліффен (1833-1913) був начальником Генерального штабу Німеччини та розробив свій план війни на два фронти. Він закликав до сильної правофлангової атаки, щоб захопити Бельгію і нанести шкоду французькій армії за рахунок обмеження її можливостей до мобілізації. Але новий начальник Генерального штабу Гельмут фон Мольтке змінив план Шліффена. Очікуючи французького наступу на Ельзас-Лотарінгію він послабив правий фланг,у зв’язку з чим виник військовий ризик: 80 німецький дивізій перейшли в наступ проти 104 союзних.

Французький План передбачав нанесення швидкого удару в індустріальний центр Німеччини — Рурську долину. Це завдало б великого удару по подальшій можливості Німеччини продовжувати війну.

Російський План передбачав мобілізацію її армій і проти Австро-Угорщини (План «А»), і проти Німеччини.

Всі три проекти створювали атмосферу, де швидкість була визначним фактором для перемоги.

С. 14 – робота зі схемою.

3.Фронти війни та характеристика основних воєнних кампаній.

*Західний фронт*:	*Східний фронт*:
4 серпня 1914 р. - вторгнення німецьких військ в Бельгію ( яка неочікувано чинить опір)	серпень 1914р. –наступ російської армії на Сх. Прусію, битва під Танненбергом, поразка Росії
7 - 14 серпня 1914 р. – невдала спроба французького наступу в Ельзасі та Лотарингії	Серпень-вересень 1914р.- Галицька битва (перемога росіян) 3 вересня –взято Львів, початок 10-місячної рос. окупації(С.16 –про терор ) Захоплено Буковину, Галичину, Перемишль(українців австрійське командування звинуватило в поразці, зраді, відправлено до таборів Талергоф, Терезин.)
Жовтень 1914р.- битва на р.Марні(німіці відступили; фронт -лінія р. Іпр – м. Верден)
1 листопада 1914р. -вступ у війну Туреччини на боці Центр. Держав (Бофор відкрито ) серпень 1914.р.- всуп Японії у війну на боці Антанти, захоплення м. Циндао та о.Маршалови, Маріанські.
	Травень 1915р.-німецько-австр. Війська зайняли Польщу, Галичину,част. Балтії, Білорусі
*Позиційна війна-війна,у якій збройна боротьба ведеться на стабільних фронтах***з1914р. з1915р
Квітень 1915р. вступ на боці Антанти у війну Італії, Жовтень 1915р.- вступ Болгарії на боці Центр. Держав 1915-1917рр.- італійська армія відкидає австрійців
Квітень-травень 1915р- друга битва на р. Іпр- перша хімічна атака в історії
вер.-листопад 1915р- друга битва в Шампані
Лютий-грудень 1916р.- Битва під Верденом, найбільша битва війни	Червень-жовтень1916р.- Брусиловський прорив
Червень – листопад 1916 р Битва на р. Соммі( невдалий наступ англійців – вперше застосовані танки)

4. Підводна війна

1915р.- морська блокада Німеччини в Балтійському морі

Травень 1915р.- підводний човен Німеччини знищив лайнер « Лузитанія»

Травень 1916р. – Ютландська оперція( півострів) -прорвати блокаду німцям не вдалося

31 лютого 1917р.- початок необмеженої підводної війни

IV. Закріплення знань учнів.

С. 22 – відповісти на питання підручника. В першу чергу на питання № 2.

V. Домашнє завдання:пар. 1, С. 11-16 – завершити відповіді на питанння. . 3, 4, -письмово, презентація – нові технічні, наукові досягнення в роки війни.

Тема: Перша світова війна 1915-1916рр.

1. Бойові дії у 1915 р. У 1915 р. на Західному фронті Німеччина активних наступальних бойових дій не вела. Німецькі війська відбивали французькі одноманітні атаки в Артуа і Шампані, які коштували Франції величезних жертв. За рік Франція втратила 1 млн 292 тис. солдатів, англійці - 279 тис., німці - 612 тис. Стримуючи наступ, німці стрімкими контратаками зводили нанівець успіхи французів. Під час однієї з атак 22 квітня біля бельгійського міста Іпр німці вперше у світовій історії здійснили вдалу газову атаку (перше застосування хімічної зброї відбулось у лютому 1915 р. німцями під Варшавою, але не вдало). З 15 тис. отруєних хлором англійських вояків третина померла. Ця подія продемонструвала повну зневагу норм міжнародного права (у 1907 р. гаазька міжнародна конференція прийняла конвенцію про заборону використання хімічної зброї). У військах було впроваджено протигази. За роки війни від хімічної зброї загинуло близько 1 млн солдат.

Хімічна атака біля Іпру Атака в протигазах

Англійці й французи спробували перекрити протоки Босфор і Дарданелли. Та висадка десанту у квітні 1915 р. була невдалою. Турецькі війська повністю заблокували десант союзників, який у грудні того ж року був змушений залишити свій плацдарм.

Німецькі кулеметники 1915

Тими ж квітневими днями завершилися переговори країн Антанти й Італії. За Лондонською угодою Італія вступала у війну проти Німеччини. За це їй мали відійти після війни Трієст та інші австрійські області з італійським населенням, під протекторат Італії потрапляла Албанія. Через місяць Італія вступила у війну, але вела її спроквола. Італійським військам протистояло лише 10 австрійських дивізій.

Це було єдине полегшення для Росії, адже найбільші за масштабами бої у 1915 р. відбувалися на сході. За пропозицією німецького командувача Східного фронту генерала фон Гінденбурга проти Росії було спрямовано головний удар Німеччини. Досі російські війська проводили наступальні операції не для досягнення стратегічної вигоди, а з метою полегшення становища союзників на заході. Техніко-економічна відсталість Росії зумовила тяжке становище на фронті. Не вистачало найнеобхіднішого - зброї, боєприпасів, обмундирування, медикаментів. У Німеччині добре знали про наміри російського командування, про сильні та вразливі місця росіян. Німецькі та австрійські вивідувачі були в російських штабах, навіть у військовому міністерстві та царському оточенні. Росію вважали найслабшим членом Антанти. Німеччина намірялася змусити Росію вийти з війни.

2 травня 1915 р. після шаленої артилерійської підготовки німецькі та австрійські війська перейшли в наступ і прорвали російську оборону в районі міста Горлиця. Протягом наступних п'яти місяців вони захопили Галичину, Буковину, частину Волині, Польщу, Литву, частину Латвії та Білорусії. Наступ німецьких і австро-угорських військ зупинила непогода та поганий стан доріг. Втрати росіян були жахливими: 850 тис. убитих і поранених, 900 тис. полонених. Хоча Росія не капітулювала, німецьке командування вважало, що російська армія вже не здатна на серйозні наступальні дії. Фронт розтягнувся від Ризької затоки до кордонів Румунії. На сході теж перейшли до позиційної війни.

Після перемог Німеччини восени 1915 р. у війну вступила Болгарія. Утворився Четверний союз Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини і Болгарії. Через болгарську територію Туреччина тепер вільно могла спілкуватись із своїми союзниками. Проти невеликої сербської армії у жовтні 1915 р. рушили німецькі, австро-угорські й болгарські війська. Росія не могла надати Сербії допомогу, а французькі й англійські війська прибули запізно: сербську армію вже було розгромлено. Залишки сербської армії разом з королем здійснили важкий відступ через гори Албанії до Адріатичного моря, де були евакуйовані англійським флотом на грецький острів Корфу. На новоутвореному Балканському фронті (1917 р.) бойових дій до середини 1918 р. майже не велось.

Отже, у 1915 р. вирішальних перемог не здобула жодна з коаліцій. Проте час працював на країни Антанти, які мали більш потужний промисловий потенціал і більші людські ресурси. Вони налагодили велике військове виробництво і нарощували стратегічну перевагу. Концентрація німецьких військ на Східному фронті відкривала союзникам на заході можливість для перепочинку і перегрупування сил для здійснення вирішального удару. Напередодні кампанії 1916 р. Англія і Франція порівняно з Німеччиною мали численнішу армію, глибоко ешелоновану оборону, потужну артилерію. Війська німецьких союзників виявилися розпорошеними по різних фронтах і не горіли бажанням вести активні наступальні операції.

2. "Верденська м'ясорубка". Брусиловський прорив. Битва на річці Соммі. Німецькі командувачі вважали, що перемогу на сході забезпечено і час братися за противників на заході. 21 лютого 1916 р. німецькі війська на ділянці фронту завдовжки 40 км перейшли у наступ. Йому передувала нищівна артилерійська підготовка. Сталева злива трощила все. Небаченої сили удар спрямовувався проти фортеці Верден. Добре укріплена, вона становила осердя оборони французів. Німецьке командування вважало, що боязнь втрати цієї ключової позиції примусить французів кинути сюди всі свої сили, які німецька армія «перемеле, як у м'ясорубці». Але щоразу, коли німецька піхота піднімалася в атаку, вона наражалася на кинджальний вогонь. За кілька місяців кровопролитних боїв німці спромоглися заглибитись в оборону французів лише на 7 км. Прорвати фронт чи бодай заволодіти Верденом вони не зуміли.

Сили обох сторін виснажувалися з кожним днем. У розпал битви під Верденом командування над німецькими військами було передано переможцям росіян генералу-фельдмаршалу П. фон Гінденбургу та генералу Е.Людендорфу. Нове командування визнало безперспективним подальший наступ на Верден: «Верден став відкритою раною, яка підточує наші сили...».

Газова атака

Тренування російського бійця ударного загону

Франція очікувала на допомогу від Росії та Англії. Справді, 4 червня російські армії під командуванням генерала Олексія Брусилова після нетривалої але сильної артилерійської підготовки прорвали відразу у чотирьох місцях австро-німецький фронт. Успіх у наступі був досягнутий завдяки новій тактиці, росіяни наносили удар не в одному місці, як робилось раніше, а відразу у декількох, що не давало можливості противнику стягувати війська для відбиття наступу. Завдяки вдалому наступу росіяни знову зайняли більшу частину Галичини й Буковину, досягли Закарпаття. Загальні втрати австро-німецьких військ складали 1,5 млн солдат, з яких близько 400 тис. полонених. Росіяни захопили 500 гармат і велику кількість іншого озброєння. Втрати ж росіян були втроє меншими (з них 62 тис. загиблі). Німецьке командування спішно знімало війська на заході й перекидало їх на схід. Успіх росіян підштовхнув до вступу у війну на боці Антанти 16 серпня 1916 р. Румунії. Проте, румунські війська були розгромлені, а країна була окупована ворожими військами. Росіянам довелось рятувати нового союзника, що подовжило їм фронт ще на 500 км (На сході поряд з Західним і Південно-Західним утворився ще і Румунський фронт).

1 липня 1916 р. французькі та англійські війська почали наступ на річці Соммі. Шквальний артилерійський вогонь, що тривав сім днів, зруйнував німецькі дротяні загорожі, траншеї, ходи сполучення. На кожен метр фронту англо-французька артилерія вивергнула близько тонни металу. Крім піхоти, на прорив уперше було кинуто танки. 15 вересня 1916 р. 18 сталевих чудовиськ, що досягли лінії атаки, стріляючи, повільно повзли на німецькі позиції й наганяли жах. Успіх танкової атаки був вражаючим (хоча лише тактичним, а не оперативним), англо-французькі війська заглибились в оборону противника на 5 км з мінімальними втратами. Раніше такий прорив досягався ціною втрати десятків тисяч вояків. Проте німецькі війська стримали натиск, і восени активні бойові дії на річці Соммі припинилися. У грудні безрезультатно закінчилась і Верденська битва.

Підсумки воєнних кампаній 1916 р. на Заході виявилися приголомшливими. Під Верденом загинуло до 1 млн німецьких і французьких солдатів та офіцерів. На річці Соммі обидві сторони втратили понад 1300 тис. вояків.
Такі страшенні жертви так і не визначили переможця. Війна продовжувалася. Постійно вдосконалювалися смертоносна зброя і техніка. Використовувались артилерія, танки, військово-повітряні сили, хімічна зброя. За рівнем технічної оснащеності англо-французькі війська випереджали Німеччину. Війна виснажувала противників, вимагаючи мобілізації останніх людських, матеріальних і продовольчих ресурсів. Найбільш катастрофічне становище після битв 1916 р. склалося в Німеччини, у якої армія скоротилася на 1 млн солдат, яких не було ким замінити.

САМОСТІЙНА РОБОТА

1. Найуспішніша операція Першої світової війни
А. Верденська битва
Б. Битва за Галичину
В. Брусиловський прорив
Г. Дарданельська операція

2.В якому році вперше було застосовано танки:
А. 1916р.
Б. 1917р.
В. 1914р.
Г. 1915р.

3.У 1915 р. основного удару Німеччина та її союзники завдали:
А.Франції
Б. Італії
В. Росії
Г. Японії

4.Позначте держави Четверного союзу:
1 Австро-Угорщина;
2 Бельгія;
3 Болгарія;
4 Іспанія;
5 Італія;
6 Німеччина;
7 Османська імперія;
8 Румунія.
А.1, 3, 6, 7
Б. 1, 3, 5, 6.
В. 2, 5, 6, 8.
Г. 1, 3, 4, 8.

5.Позначте назву битви, у якій німці вперше застосували отруйні гази.
А.Біля Іпру у травні 1915 р.
Б. На р. Соммі у липні 1916 р.
В. Біля Іпру у червні 1917 р.
Г. На р. Соммі у червні 1917 р.

6.Виберіть події 1915 - 1916 рр.:
А.Вступ у війну США
Б.Битва за Галичину
В.Вихід Росії з війни
Г.Верденська битва
Д.Битва на річці Соммі
Ж.Брусиловський прорив
З. Вступ у війну Японії
І. Вступ у війну Італії

7.Виберіть зброю, яку вперше була застосована у роки Першої світової війни (чотири правильних відповіді):
1.Літаки
2.Танки
3.Багатомоторні бомбардувальники
4.Отруйні гази
5.Кулемети
6.Гармати
7.Торпедні підводні човни
8.Реактивна зброя
9.Лінійні кораблі

8.Позначте битви, що відбулись у 1916 р. (чотири правильних відповіді):
1.Брусиловський прорив;
2.Горлицький прорив
3.Верденська битва;
4.битва поблизу Іпру;
5.битва поблизу Капоретто;
6.битва на р. Марні;
7битва на р. Соммі;
8.морська битва поблизу Ютланду;
9.«Диво на Марні».

9. Встановіть послідовність подій 1914 р.:

А Ультиматум Австро-Угорщини Сербії

Б Перехід до позиційної війни на Західному фронті

В Бойові дії у Східній Пруссії

Г Вторгнення Німеччини у Бельгію
А. АБВГ
Б. АГВБ
В. АБВГ
Г. БВГА

ВІДПОВІДІ ВІДПРАВИТИ НА ЕЛЕКТРОННУ ПОЧТУ.

Тема: Вашингтонська конференція

Основні дати:

12 листопада 1921 р. – 6 лютого 1922 р. – робота Вашингтонської конференції;

13 листопада 1921 р. – Договір чотирьох держав;

6 лютого 1922 р. – Договір п’яти держав;

6 лютого 1922 р. – Договір дев’яти держав;

1919 – 1935 рр. – існування Версальсько-Вашингтонської системи.

% Історичний диктант. (відповіді відправити по електроній адресі)

1. Коли розпочала свою роботу Паризька мирна конференція?

2. Зазначте імперії, які розпалися після Першої світової війни.

3. Напишіть представників «великої трійки».

4. Визначте склад «Ради чотирьох».

5. Вкажіть дату підписання Версальського мирного договору?

6. Яка з провідних країн світу відмовилася стати членом Ліги Націй?

7. Хто був ініціатором створення Ліги Націй?

8. З якою державою було укладено Тріанонський мирний договір?

9. Як називався мирний договір з Австрією?

10. Вкажіть назву договору підписаного 27 листопада 1919 р.

Я вас запрошую на онлайн-конференцію, яка передбачає наше спілкування через веб-сайти, а мої повідомлення будуть доставлені на ваш журнал-закладку у вигляді навчально-методичного комплексу.

Отже, на сьогодні я ваш модератор – тобто керівник конференції.

Конференція – це зустріч офіційних представників двох або більше держав для обговорення питань, які становлять спільний інтерес.

Міжнародна конференція – це тимчасовий міжнародний орган, у якому беруть участь офіційні представники двох та більше держав, міжурядових та неурядових організацій у якості спостерігачів, який має погоджені учасниками цілі, компетенцію та визначену процедуру проведення.

Вашингтонська конференція

Дата – 12 листопада 1921 – 6 лютого 1922 р.

Мета – обмеження воєнно-морських озброєнь та врегулювання відносин в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Учасники:США, ВБ (домініони та Індія), Японія, Франція, Італія, Бельгія, Голландія, Португалія, Китай.

В ході роботи конференції було підписано три угоди:

Угоди, укладені на конференції

«Договір чотирьох»

США, Велика Британія, Франція, Японія

«Договір п’яти»

США, Велика Британія, Франція, Японія, Італія

«Договір дев’яти»

США, Велика Британія, Франція, ЯпоніяІталія, Бельгія, Голландія, Португалія, Китай.

Назва

Дата

Держави-учасниці

Зміст

«Договір п’яти»

6 лютого 1922 р.

США, ВБ, Фр., Іт., Яп

1. Забороняв створювати нові морські бази і посилювати берегову охорону.

2. США намагалися укріплювати острови, які захищали наближення до її територіальних вод.

3. Була встановлена квота водотоннажності лінійного флоту – 5:5:3:1,75:1,75:

ü США і ВБ – по 525 тис. т;

ü Японія – 315 тис. т;

ü Франції та Італії – по 175 тис. т;

4. Заборонялося будівництво лінкорів водотоннажність понад 135 тис. т + обмеження тоннажності крейсерів;

5. США вдалося примусити ВБ відмовитися від давнього правила, згідно з яким флот мав = за кількістю флотам двох найсильніших після неї морських держав.

«Договір дев’яти»

6 лютого 1922 р.

США, ВБ, Фр., Яп., Іт., Бельгія, Португалія, Голландія, Китай

1. Проголосив принцип суверенітету і територіальної цілісності Китаю.

2. Держави взяли на себе зобов’язання відмовитися від поділу Китаю на сфери впливу.

3. Японія відмовилася від монопольного становища в Китаї.

4. Японія повертала Китаю його колишні німецькі володіння.

5. Були визнані принципи «відкритих дверей» та «рівних можливостей», що створювало загрозу поневолення Китаю великими державами.

Версальсько-Вашингтонська система– система міжнародних відносин, яка склалася в 20-х рр.. ХХ ст.. після підписання Версальського договору та проведення Вашингтонської конференції та укладення інших договорів між державами переможницями у Першій світовій війні.

Домашнє завдання:(слайд №38)

Вчитель робить інструктаж щодо виконання домашнього завдання:

1. Прочитати §11 (І.Я.Щупак), §9 (П.Б.Полянський)

2. Повторити §10,11 (І.Я.Щупак), §8 (П.Б.Полянський).

3. Написати есе: «Які умови необхідні для стабілізації Версальсько-Вашингтонської системи?».

19.10.2020

Тема уроку: Міжнародні відносини у 1920-х роках. Джерела нестабільності міждержавних

відносин. Початок ревізії повоєнних угод. Пакт Бріана-Келлога.

Історичний диктант

1. Коли і з якою метою було скликано Паризьку мирну конференцію?

2. Які країни не були запрошені до участі в ній?

3. Хто був ініціатором створення Ліги Націй?

4. Які країни відіграли ключову роль на конференції?

5. Коли був підписаний Версальський мирний договір?

6. Якими територіями Німеччина поступилась на користь Франції і Польщі?

7. Якими міжнародними договорами регулювались території західноукраїнських земель?

8. Які країни утворилися після розпаду Австро-Угорської імперії?

9. Які імперії припинили своє існування по завершенню І світової війни?

10.Які питання вирішувала Мандатна комісія?

Відповіді відправити на електрону адресу .

Вивчення нового матеріалу

План проведення семінару

1. Перегляд Версальсько-Вашингтонської системи договорів.

2. Врегулювання виплати репарацій Німеччиною (Плани Дауеса і Юнга).

3. Джерела нестабільності міждержавних відносин.

4. Значення пакту Бріана-Келлога як першої спроби створення системи колективної

безпеки.

Учні заздалегідь готують доповіді, повідомлення та презентації на задані теми.

5. Узагальнення навчального матеріалу.

Версальсько-Вашингтонська система мала в собі великі суперечності, нехтування

інтересів багатьох держав. Країни-переможниці Антанти підписали мирні договори і тепер

пред’являли жорсткі вимоги уже до інших держав, які вже повалили режими, винні у

розв’язанні світового побоїща (Німеччина, Австрія та інші). А на молоді демократії

покладалася провина за їхніх монархічних попередників.

Умови миру були несправедливими. Розміри репарацій набагато перевищували

можливості переможених країн. Населення відчувало національне приниження, що

створювало ґрунт для крайнощів націоналізму.

Представники нової Радянської Росії не були запрошені на конференції ні до

Парижа, ні до Вашингтона. Більшовики захопили владу в найбільшій у світі країні і

нарощували свою міць. Російські комуністи негативно оцінювали новостворену

Версальську систему міжнародних відносин.

Домашнє завдання.

Прочитати § 7. Законспектувати в зошит основні питання міжнародних відносин 20-х

років ХХ ст..

Тематичне оцінювання: «Перша світова війна»

1. Позначте хронологічні межі Першої світової війни

А 1914 – 1917 рр. Б 1915 – 1920 рр. В 1914 – 1918 рр. В 1939 – 1945 рр.

2. Німецький план блискавичного розгрому Франції називався?

А. “план Гінденбурґа”

Б. “план Шліффена”

В. “план кайзера Вільгельма”

Г. «план Барбаросса».

3. Тріоланський мирний договір був підписан

А. 4 вересня 1920р

Б. 4 серпня 1920р.

В. 14 серпня 1919р.

Г. 4 серпня 1919р.

4.Які країни увійшли до Троїстого союзу?

А. Англія Б. Франція В. Німеччина Г. Росія Д. Австро-Угорщина Е. Італія

5. Які країни увійшли до Антанти?

А. Англія Б. Франція В. Німеччина Г. Росія Д. Австро-Угорщина Е. Італія

6. Вкажіть назву та дату битви, яку зображено на фото?

7. Де відбулась найбільша підводна війна між англійцями та німцями в травні 1916 р.?

А. Балтійське море;

Б. біля півострова Ютландія (Північне море);

В. підводний кордон Франції;

Г. біля Америки;

8. Зі спогадів учасника Першої світової війни: «Спочатку здивування, згодом жах і, нарешті, паніка охопила війська, коли перші хмари смертельного диму окутали всю місцевість і змусили людей, задихаючись, битися в агонії. Ті, хто міг рухатися, бігли, намагаючись, більшою частиною даремно, випередити хмару хлору, яка невблаганно переслідувала їх».

1.Про яку подію йдеться у наведеному джерелі?

2.Коли вона відбулася?

3.Охарактеризуйте наслідки цієї події.

9. Розташуйте події в хронологічній послідовності.

А підписання Комп`єнського перемир’я

Б Галицька битва

В вступ у війну США

Г битва під Верденом

Д битва на р. Сома

Е битва на р. Марна

10. Установіть відповідність між термінами та визначеннями.

1 бліцкриг

2 тотальна війна

3 пацифізм

4 шовінізм

А одна з агресивних форм націоналізму, для якої характерна пропаганда непереможності й винятковості своєї нації

Б рух, спрямований проти будь-яких воєн, за повну ліквідацію озброєння

В блискавична війна

Г період, коли супротивник закріплюється на досягнутих рубежах, створюючи систему окопів та не ведуть активних бойових дій

Д війна, де використовуються всі засоби для знищення противника, у тому числі мирного населення.

11. Перелічіть наслідки Першої світової війни.

Тема: Сполучені Штати Америки. Зростання ролі США на міжнародній арені. Доба "проспериті". Велика депресія.

ПЛАН
1. Зміна статусу США у світі після Першої світової війни.
2. Курс республіканців у внутрішній та зовнішній політиці.
3. Особливості «процвітання» у США.

Основні дати: січень 1920 р. - набрала чинності поправка до Конституції США, за якою вводився «сухий закон», що забороняв виготовлення і продаж горілчаних напоїв на всій території США;

1920 р. - надання виборчих прав жінкам, вступ у дію 19 поправки до Конституції;

серпень 1921 р. - укладення сепаратного мирного договору між США і Німеччиною;

1921-1923 рр. - президентство Уоррена Гардінга;

1922-1929 рр. - стабілізація і процвітання. Період «проспериті»;

1923-1929 рр. - президентство Келвіна Куліджа.

1. Перша світова війна не торкнулась Американського континенту, і країна не зазнала того масового руйнування продуктивних сил, яке було в Європі. Американська армія взяла участь у бойових діях лише влітку 1918 р. Людські втрати США, порівняно з іншими країнами, були значно меншими: щонайменше 120 тис. убитих і померлих від хвороб та майже 230 тис. поранених.

Війна сприяла збагаченню країни. Загальний чистий прибуток монополій протягом 1914—1919 рр. становив 33,6 млрд доларів. Це дозволило здійснити значні капіталовкладення в американську промисловість, створити нові робочі місця, зменшити безробіття.

Промислове зростання, що почалося на цій базі, збільшило питому вагу США у світовому промисловому виробництві. До 1920 р. частка Сполучених Штатів складала майже половину світового видобутку кам'яного вугілля, 3/5 виробництва чавуну і сталі, 2/3 видобутої в усьому світі нафти, 85 % випуску автомобілів.

Отже, США закріпили за собою статус економічно наймогутнішої країни світу.

Сполучені Штати значно збільшили експорт капіталу. Головною його формою були військові позички. На початку 1920-х рр. їх загальна сума досягла 11 млрд доларів. Крім того, за роки війни більш ніж удвічі збільшилася сума американських приватних інвестицій за кордоном. У такий спосіб США перетворилися з боржника на найбільшого кредитора.

Зростання питомої ваги США в міжнародних економічних відносинах створило умови для активнішого вторгнення Сполучених Штатів у сферу світової політики. Уряд демократичної партії на чолі з президентом В. Вільсоном у 1917 р. взяв курс на завоювання «світового лідерства».

Програму рішучої активізації зовнішньої політики США було викладено Вільсоном у згаданих вище «14 пунктах». Вона містила низку докорінно нових положень. її прийняття означало б революційні зміни в міжнародних відносинах.

Виступаючи проти таємних угод, правлячі кола США сподівались укласти інші, більш вигідні для них угоди. Вони намагалися реалізувати гасло «рівних можливостей», щоб створити умови ДЛЯ наступу на позиції європейських колоніальних держав у країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Для послаблення своїх су перників США пропонували ввести принцип «відкритих дверей у всіх володіннях Німеччини та Турецької імперії, що підлягали поділу, а також у Китаї.

На здійснення цієї програми була спрямована діяльність представників США на Паризькій мирній конференції 1919 р. США прагнули не допустити надмірного зміцнення Англії та Франції. Із цією метою вони виступили за збереження достатньо сильної Німеччини під впливом Сполучених Штатів. Із розрахунку на утвердження домінуючого становища США виходили й американські плани організації Ліги Націй.

Рішення Паризької мирної конференції виявилися не такими, як сподівалась адміністрація президента В. Вільсона. Головні об'єкти післявоєнного поділу світу були передані під управління Англії, Франції та Японії. Сполучені Штати не одержали жодної з мандатних територій. У Лізі Націй провідне становище посіли не Сполучені Штати, а Англія та Франція.

Провал планів США на Паризькій мирній конференції пояснювався тим, що зовнішньополітичні позиції США залишалися порівняно слабкими. До того ж у самих США існувала серйозна опозиція зовнішньополітичному курсу президента.

Виступаючи під прапором ізоляціонізму, республіканці були проти ратифікації Версальського договору, закликали відмовитися від участі США в роботі Ліги Націй. Вони вважали вступ Сполучених Штатів У союз із європейськими державами можливим лише за умови, що там від початку буде забезпечено перевагу СІЛА. Республіканці висунули гасло «свободи рук» для США, сподіваючись поступово забезпечити військово-політичну перевагу Сполучених Штатів над європейськими Державами і цим зробити важливий крок на шляху до світової першості. Гострі сутички між республіканцями (ізоляціоністи) і демократами на чолі з Вільсоном були відображенням боротьби різних політичних угруповань у питанні про методи завоювання світової гегемонії.

У березні 1920 р. сенат не ратифікував Версальський договір, що містив положення про Лігу Націй. Це означало, що зовнішньополітичний курс, узятий урядом Вільсона в роки Першої світової війни, зазнав поразки.

Не мали успіху і всі спроби уряду Вільсона досягти успіхів у боротьбі проти радянської Росії.

Поразка Вільсона, який репрезентував реформаторське крило правлячих кіл, і водночас демократів, на виборах мала далекосяжні Наслідки у внутрішній політиці. У США надовго було заблоковано Проведення соціальних реформ.

2. Улітку 1920 р. у США вибухнула глибока економічна криза, що зачепила всі галузі промисловості. Спричинили її скорочення воєнного виробництва і конверсія. Кількість безробітних у 1921 р. сягнула 5,7 млн осіб. Реальна заробітна плата знизилась у середньому на 20—25 %.

Криза промисловості переплелася з аграрною кризою. До весни 1921 р. ціни на сільськогосподарські товари у США знизились у 3-4 рази. Це призвело не тільки до скорочення прибутків фермерів, а й до розорення багатьох із них.

Невдоволення робітників і фермерів їхнім тяжким становищем виявилося під час виборчої кампанії 1920 р. Із цього скористалися республіканці. На виборах 1920 р. вони здобули перемогу. їх кандидат на посаду президента США Уоррен Гардінг зібрав більш як 16 млн голосів, тоді як кандидат демократів Джеймс Кокс - лише 9 млн. Після восьмирічної перерви республіканська партія доступилася до влади. Гардінг узяв курс на повернення довоєнних порядків («нормальності», як він казав). Консервативні тенденції мали подвійний вплив на внутрішнє життя країни. З одного боку, відбувається небачений розвиток економіки, з іншого - йде накопичення і поява цілої низки проблем, які мали далекосяжні наслідки.

Ще 1919 р. республіканці заблокували реформи у сфері трудових відносин, про надання права робітникам на страйк. Адміністрація Гардінга виступала проти політики державного регулювання. Проте було створено всі умови для збільшення прибутків великих промисловців, банкірів, підприємців. У 1921 р. було скасовано запроваджений у період війни податок на надприбутки корпорацій. Згодом були підвищені мита на імпорт до США важливих промислових товарів. Це призвело до росту цін на внутрішньому ринку. Прибутки монополій одразу зросли.

Для збільшення прибутків представники великого капіталу не зупинялися перед прямим порушенням закону. Корупція державного апарату набула всеохоплюючого характеру. У 1921-1922 рр. великі нафтопромисловці підкупили міністра внутрішніх справ і незаконно одержали в оренду державні нафтоносні райони в Каліфорнії та Вайомінгу. На шлях шахрайських угод із монополіями стали міністр юстиції, голова федерального бюро допомоги ветеранам війни та інші високі урядовці республіканської адміністрації. Дії багатьох членів республіканської адміністрації, відомих своєю близькістю до Гардінга, мали настільки скандальний характер, що це стало компрометувати самого президента. І тільки несподівана смерть у серпні 1923 р. врятувала його від ганьби викриття.

Єдиною серйозною реформою, здійсненою республіканцями, було надання виборчих прав жінкам ( 1920 р.).

Найяскравішим проявом консервативних тенденцій у внутрішньому житті стала поправка до Конституції, що набирала чинності в січні 1920 р. Згідно з поправкою вводився «сухий закон», що забороняв виготовлення і продаж горілчаних напоїв на всій території США. Як наслідок у країні з'явились організовані банди злочинців (ганстери), що взяли під контроль весь нелегальний бізнес горілчаних напоїв, наркотиків, проституцію. Поширилась корупція серед правоохоронних органів. Масовим стало таке явище, як рекет. Війни між бандами ганстерів, що вели боротьбу за контроль над нелегальним бізнесом, стали потрясати великі міста США. Одним з найвідоміших тодішніх «королів» злочинного світу став Аль Капоне.

Знову став процвітати Ку Клукс Клан, який на півдні США контролював цілі райони. Поширення набула расова сегрегація. У деяких південних штатах під заборону потрапило викладання тих знань, що розходяться з Біблією. Так, шкільний учитель Джон Скопе був притягнутий до суду і засуджений за викладання теорії Дарвіна.

У зовнішній політиці республіканські лідери висунули такі принципи, як відмова від військово-політичних союзів з європейськими країнами та активізація економічної експансії Сполучених Штатів.

Адміністрація Гардінга прагнула досягти новими методами старої мети - утвердження світової гегемонії Америки.

У серпні 1921 р. було підписано сепаратний договір між США і Німеччиною, згідно з яким за США закріплялися всі права, надані їм Версальським договором.

Різко посилилась економічна експансія США на Далекому Сході, особливо в Китаї. Усе це створювало серйозну загрозу міжнародній позиції Англії, що призвело до напруження відносин між двома країнами. Різко загострилися протиріччя між США та Японією. США, які вважали себе «обділеними» у Версалі, прагнули взяти реванш. Уже через два роки після Паризької конференції 1919 р. американська дипломатія на Вашингтонській конференції змогла записати до свого активу першу велику перемогу. На Вашингтонській конференції 1921—1922 рр. делегація США, спираючись на економічну могутність Америки, використовуючи такий важливий засіб впливу на інші країни, як воєнні борги, домоглася значних поступок із боку європейських держав. Були прийняті доктрина «відкритих дверей» щодо Китаю, договори про обмеження мирських озброєнь і про недоторканність острівних володінь держав-учасниць у Тихому океані, що свідчило про підвищення політичної ваги США в системі міжнародних відносин. Стосовно до радянської Росії уряд Гардінга взяв курс на продовження політики економічної блокади і дипломатичної ізоляції. 25 березня 1921р. державний секретар США Х'юз заявив, що до здійснення «корінних змін» у соціально-економічному устрої Росії про відновлення торгових, а особливо дипломатичних, відносин між США і радянською державою годі й казати. Здійснення в СРСР політики непу відкрило шлях до американо-радянських торговельних відносин.

3. Сполучені Штати раніше за інші високорозвинені країни вступили в період стабілізації. У 1922-1929 рр. відбувався бурхливий розвиток промислового виробництва. Наприкінці цього періоду США виробляли 44% промислової продукції капіталістичного світу, тобто більше, ніж Велика Британія, Франція, Німеччина, Італія та Японія разом узяті.

Важливим поштовхом до зростання виробництва стало поширення конвеєрного методу масового виробництва.

Уперше з найбільшою ефективністю ці методи було використано на автомобільних заводах Генрі Форда в Детройті. Упровадження нових технологій привело до зростання виробництва. Окремим підприємцям було не під силу створення великих підприємств. Тому дедалі більшу роль почали відігравати акціонерні товариства й корпорації - своєрідні форми колективного бізнесу. Масова поява акцій сприяла розвитку фондового ринку.

Найбільш інтенсивно розвивалися автомобільна, машинобудівна, електротехнічна, хімічна, авіаційна та деякі інші галузі. У кожній з них домінували 3-4 найбільші компанії. До 1929 р. корпорації об'єднували майже половину фабрик і заводів країни. Протягом 1920-1929 рр. кількість банків у США з 30 зменшилася до 24 тис, а їхні капітали збільшилися на 21 млрд доларів.

США значно збільшили експорт товарів, активно наступаючи на позиції своїх суперників. Перевищення експорту над імпортом у 1921-1929 рр. сягнуло 7,7 млрд доларів. Високі митні тарифи захищали американську промисловість від іноземної конкуренції. Важливим засобом фінансової експлуатації інших країн був вивіз капіталу. Американські капіталовкладення за кордоном з 1920 р. до 1931 р. склали 11,6 млрд доларів, причому 40 % цієї суми припадало на Європу, а 22 % - на Латинську Америку. Отримуючи величезні відсотки з позичок і платежів з воєнних боргів, США перетворилися на державу-рантьє.

Економічне піднесення 1920-х рр. мало ряд особливостей. Суднобудування, виробництво залізничного обладнання, текстильна і вугільна галузі занепадали. Виробничі потужності в машинобудуванні та металургії не були повністю завантажені. Сільське господарство переживало затяжну кризу. У країні була 2-3 млн безробітних. Із кожним роком зростали обсяги продажу товарів в кредит за рахунок майбутніх доходів населення, що свідчило про звуження внутрішнього ринку та загострення проблем збуту. Хоча тоді було поширене гасло: «Реклама плюс кредит - процвітання назавжди!».

Це пояснювалося нерівномірністю розподілу національного багатства. Заробітна плата ледь-ледь збільшилася, тоді як прибутки великих підприємців виросли втричі. Багаті стали багатшими. Вони купували дорогі машини, будинки, яхти, але їх було мало і вони не могли замінити масового споживача в умовах бурхливого розвитку масового виробництва.

Несталою була і фінансова система. У 1920-ті рр. на Нью-Йоркській фондовій біржі - найбільшій у світі - відбувався справжній бум, викликаний небувалим підвищенням курсу акцій. Це залучило на ринок цінних паперів значні фінансові ресурси. Усі прагнули купити акції лише для того, щоб потім їх продати. Коли ж цей спекулятивний бум досяг найвищої точки, почалось обвальне падіння акцій, а згодом і криза.

Сталися зрушення і в політичному житті країни. На виборах 1924 р. у боротьбу вступила нова сила. Окрім демократичної та республіканської партій, у виборах брав участь прогресивний блок, який підтримував сенатора-республіканця від штату Вісконсін Р. Лафол-лета. Він балотувався як незалежний кандидат у президенти. Його підтримували Американська федерація праці (АФП), соціалістична партія та кілька громадських організацій. Рух на підтримку Лафоллета був найбільшим в історії США масовим народним політичним виступом, що вийшов за межі двопартійної системи. Лафоллет зібрав на виборах 4,8 млн голосів. Незабаром блок, що його підтримував, розпався. У 1924 р. Вперше у виборах узяла участь компартія, яка висунула своїм кандидатом у президенти В. Фостера.

Президентом США було обрано Куліджа. Він усіляко сприяв зростанню прибутків монополій, знижуючи з року в рік податки на корпорації та надаючи великим компаніям державні субсидії. Водночас Кулідж двічі відхиляв законопроект про допомогу фермерам. Значні кошти витрачалися на морські озброєння. Економічне та політичне життя країни перебувало під контролем родин фінансової олігархії - Моргана, Рокфеллера, Дюпона, Меллона, а також чиказької, бостонської та клівлендської фінансових груп. Найважливіші посади в кабінеті Куліджа обіймали представники фінансового капіталу. Міністром фінансів був «алюмінієвий король» Ендрю Меллон, міністром торгівлі - Герберт Гувер, близький до Моргана підприємливий ділок, який отримав репутацію одного зі стовпів «проспериті» («процвітання »).

Чергова перемога республіканців на виборах 1928 р. привела Гувера в Білий дім. Значну роль при цьому відіграли обіцянки знищити злидні та забезпечити кожному американцеві заможне життя. У цей час популярною була книга Гувера про «твердий індивідуалізм».

На міжнародній арені США проводили політику експансії, прикриваючи її «ізоляціоністським» прапором. Сполучені Штати виступали головним арбітром у вирішенні проблеми репарацій. Запропонований ними 1924 р. план Дауеса створив умови для відтворення німецького воєнно-промислового потенціалу. У 1929 р. замість нього було розробленео план Юнга, який сприяв проникненню американського капіталу в Європу.

Беручи участь у боротьбі за панування в Китаї, США разом з іншими державами придушували національно-визвольний рух китайського народу. Фінансово-економічний тиск на країни Латинської Америки поєднувався зі збройною інтервенцією. Агресія США проти Нікарагуа в 1927-1928рр викликала глибоке обурення в Центральній та Південній Америці.

У роки стабілізації загострилася боротьба між США та Великою Британією за контроль над ринками та сировинними ресурсами. Американські монополії дедалі відчутніше тиснули на англійських конкурентів. Посилилось і морське протистояння.

США були єдиною з великих держав, яка відмовлялася визнати СРСР. Однак республіканська адміністрація не перешкоджала діловим колам США в розвитку економічних і торговельних відносин з Радянським Союзом. Незважаючи на відсутність договірно-правової основи радянсько-американської торгівлі, її обсяг у другій половині 1920-х рр. невпинно зростав. У 1930 р. США вийшли на перше місце з-поміж імпортерів товарів до Радянського Союзу (завозили машини і промислове обладнання). Нарешті, 1933 р. США і СРСР установили дипломатичні відносини. Це відбулось саме в той момент, коли сталінський режим показав своє справжнє хижацьке лице (мільйони людей в України вмирали від голоду).

Особливості «процвітання» в США

- Швидкі темпи економічного розвитку. За період 1922—1929 рр. економіка США зросла на 70 %.

- Усунення держави від регулювання економічними процесами. Нестримний розвиток приватного бізнесу.

- Переважаючий розвиток новітніх галузей промисловості.

- Кризовий стан сільського господарства і застій традиційних галузей.

- Масове оновлення виробництва. Широке запровадження технологій масового виробництва.

- Посилення концентрації виробництва, формування могутніх монополістичних об'єднань. Найбільшими фірмами стали «Форд», «Крайслер», «Дженерал електрік», «Дженерал моторс» та ін.

- Масове використання кредиту і реклами.

- Бум на фондовому ринку. Спекулятивний бум цінними паперами. Ціна іа акції зросла в 4 рази.

- Згортання соціальних програм. Відсутність системи соціального захисту.

- Вузькість внутрішнього ринку. Відсутність масового споживання.

- Значна нерівномірність розподілу національного багатства. Скасування податків на надприбутки.

- Широка експансія на зовнішньому ринку.

- Домінування консервативних тенденцій у суспільстві.

- Процвітання організованої злочинності.

1920-ті рр. стали періодом «процвітання» США. В його основі лежало економічне піднесення, зумовлене зміною статусу США у світі й нестримним розвитком приватного підприємництва. Але економічне піднесення було нестабільним, нерівномірним. Зрештою відмова від ідеї регулювання ринку і соціальних процесів не виправдала

Запитання на закріплення матеріалу.

1) Чому 1920-ті рр. в США отримали назву «проспериті»?

2) Які основні причини «процвітання» ?

3) Охарактеризуйте особливості «процвітання» в економіці, політиці, соціальній сфері.

4) Які небезпеки крилися у бурхливому розвитку США 1920-х рр. ?

Тема: Велика Британія . Особливості розвитку Великої Британії в 1920-1930 ті роки. Політичний та соціально-економічний розвиток Франції в 1920-1930роки.

План

1. Наслідки Першої світової війни для Великобританії.

2. Реформи Ллойд-Джорджа. Ірландське питання. Перший лейбористський уряд.

3. Правління консерваторів. Страйк 1926 р.

4. Наслідки Першої світової війни для Франції.

5. Розвиток країни у 1920-ті рр.

Література:

1. Полянський П.Б. Всесвітня історія, 10 кл. Ґенеза, 2002;

2. Цвєтков Г.М. Міжнародні відносини і зовнішня політика. – К.: Либідь, 1997.

3. Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О. Всесвітня історія (профільний рівень). - К.: Генеза, 2010.

4. Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія 10 клас (рівень стандарту, академічний рівень). – К.: "Прем'єр", 2011.

Основні поняття:

Конституційна монархія - форма правління держави, за якої найвища влада монарха обмежується виборним органом (парламентом)

Лейбористська партія - партія праці, що захищає інтереси найманих робітників, частини дрібних власників

Британська Співдружність - міждержавне політичне об'єднання частини британських домініонів та колоній. Деякі країни визнають главою своєї держави монарха Британії (його представляє генерал-губернатор). Проводяться щорічні конференції Співдружності, працює Секретаріат, у Британії в складі уряду є міністр у справах Співдружності

Парламентська республіка - форма республіки, за якої уряд формується і підзвітний парламент, а президент, якщо він є, обирається парламентом

Ліві партії - партії, що захищають інтереси найманих робітників, селян, дрібної буржуазії

Народний фронт - блок лівих партій у Франції, що перебував при владі у 1936 - 1938 роки

Дати:

1924 р. - сформовано перший уряд лейбористів

1924 р. - прихід до влади у Франції Лівого блоку радикалів і соціалістів

Персонали:

ЛЛОЙД-ДЖОРДЖ Девід (1863 - 1945) - один із найвідоміших державних діячів, прем'єр-міністр Великобританії у 1916 - 1922 роки. Народився у сім'ї шкільного вчителя. Займався юридичною практикою, лідер Ліберальної партії. "Батько" Версальської системи договорів. Чудовий оратор, талановитий політик, майстер компромісів

МАКДОНАЛЬД Джеймс Рамсей (1866 - 1937) - прем'єр-міністр Британії у 1924, 1929 - 1931 роки. Народився у сім'ї шотландського робітника. Був шкільним учителем. Лідер лейбористської партії

КЛЕМАНСО Жорж (1841 - 7929; - голова РМ Франції у 1906 -1909, 1917 - 1920 роки. За освітою - лікар, член Французької академії з 1918 року. Лідер партії радикалів. За темпераментні й різкі виступи у парламенті отримав прізвисько "Тигр". Один з творців Версальського договору

ЕРРІО Едуард (1872 - 1957) - прем'єр-міністр Франції у 1924 -1925 рр,, 1926, 1932 роки. З 1916 р. неодноразово займав міністерські пости, голова партії радикалів і радикалів-соціалістів з 1919 р., крім 1940-1945 років

ПУАНКАРЕ Раймон (1860 - 1934) - президент Франції у 1913 - 1920 роки, прем'єр-міністр у 1922 - 1924, 1926 - 1929 роки. За освітою - юрист, адвокат. Був завзятим прихильником війни з Німеччиною на початку століття, за що й отримав прізвисько "Пуанкар-війна"

1. Для Британської імперії, як і для інших країн-учасниць, Перша світова війна, за перемогу в якій заплатили своїми життями 900 тис» британців, рішуче позначилася на подальшій долі імперії. (Унаслідок війни традиційні британські галузі економіки - вуглевидобувна, металургійна, суднобудівна скоротили своє виробництво. Натомість хімічна галузь, автомобіле-, літако- і машинобудування - галузі, що працювали на війну, перебували на піднесенні. Перебудова британської промисловості проходила боляче для країни. До того ж скоротився експорт британських товарів, Англія втратила традиційні ринки збуту товарів, а нових не набула.

Проте довгоочікуваний мир, що настав у 1918 р., був настільки радісною подією, що тимчасово «згладжував» проблеми. Упродовж двох повоєнних років у Британії спостерігався справжній купівельний бум: населення, прагнучи надолужити згаяне за роки війни, скуповувало практично всі товари, що з'являлися на полицях крамниць. Та, як це завжди буває, гроші скоро скінчилися й товари, які вироблялися у дедалі більшій кількості, уже не розкуповувалися. У 1920 р. розпочалася звичайна у такій ситуації криза перевиробництва, що змінилася застоєм.

При цьому соціального вибуху не сталося. Власне, перед країною найменш гостро, порівняно з іншими європейськими державами, постала загроза комуністичної революції. Натомість у суспільстві, де вкорінилися парламентські традиції й законність, загострилася боротьба за соціальну справедливість. Причому обидва табори - працівники і роботодавці, розуміли цю справедливість по-своєму: робітники вимагали від підприємців і держави дотримання їхніх економічних прав, а підприємці - скасування запровадженого у роки війни державного регулювання економіки при збереженні державного субсидіювання.

Не уникла Британія й загальноєвропейських повоєнних проблем: промислового спаду, безробіття і, як наслідок, зниження рівня життя більшості населення. Насамперед ці проблеми були пов'язані зі змінами у світовій торгівлі. По-перше, падіння цін на сировину призвело до збідніння британських колоній, а відтак - до скорочення британського експорту в колонії. По-друге, продукція індійських та японських текстильних фабрик через дешевизну робочої сили почала витісняти Англію з її традиційних ринків збуту.

2. Поворотним пунктом у новітній британській історії стали парламентські вибори, що відбулися у грудні 1918 р.

Лейбористська партія набрала відразу 2,3 млн голосів і отримала 63 місця в парламенті, уперше ставши провідною опозиційною партією. Також ці вибори були першими, в яких взяли участь жінки (ті, яким виповнилося 30 років). Країна стала свідком грандіозної перемоги лідерів, які обіцяли «вичавити» достатньо коштів і цінностей з Німеччини на відшкодування страждань британців у роки війни. Лідер лібералів Д. Ллойд Джордж залишився прем'єр-міністром, але політика його коаліційного уряду надто залежала від консерваторів.

Парламентські уряди лібералів та консерваторів існували в Британії упродовж багатьох століть і здавалося неймовірним, що цьому настане кінець. Почергово то одні, то інші перебували чи біля керма влади, чи у статусі парламентської опозиції.

Коли 1923 р. було сформовано перший лейбористський уряд, знайшлося чимало недалекоглядних людей, які перелякалися, що це знаменує початок революції в країні.

Проте скоро вони самі пересвідчилися в тому, наскільки вони помилялися. Лейбористи заперечували комунізм російського ґатунку і обстоювали винятково конституційний шлях приходу до влади. Прем'єр-міністр Рамсей Макдональд виявився зовсім не диктатором і, до того ж, послідовним прихильником Ліги Націй.

Його уряду судилося проіснувати чотири роки, і 1924 р. до влади повернулися консерватори на чолі зі Стенлі Болдуїном (цей уряд проіснував до 1929 р.).

Чи не головною повоєнною проблемою Британії було ірландське питання - ірландські націоналісти більше не задовольнялися гомрулем (самоврядуванням). На виборах у грудні 1918 р. в Ірландії перемогла націоналістична партія Шін Фейн, а в ірландській столиці Дубліні самопроголошений парламент проголосив Ірландію незалежною республікою.

У 1919 р. в Ірландії розпочалася громадянська війна, в якій провідну роль відігравала Ірландська республіканська армія (ІРА). Проти незалежності виступили уряд Д. Ллойд Джорджа та шість протестантських графств Ольстера.

1921 р. між ворогуючими сторонами було укладено перемир'я й досягнуто домовленостей, за якими Ірландія отримала статус домініону у складі Британської імперії, а шість протестантських графств Ольстера - право проголосувати за вихід зі складу Ірландської республіки і залишитися частиною Сполученого Королівства.

3. С. Болдуїн був досвідченим політиком, але виявився недостатньо активним прем'єром. Він щиро вірив у те, що після жахів і страждань Першої світової війни понад усе британці потребують миру і спокійного життя. Відтак не випадково у Локарно міністр закордонних справ О. Чемберлен грав одну з головних ролей у відродженні віри у довготривалий мир у Європі. Ця віра настільки опанувала багатьма британцями, що вони не часто замислювалися над тим, що протока Ла-Манш не може бути перешкодою для ворожої авіації...

Уряд С. Болдуїна прагнув проводити спокійну внутрішню й зовнішню політику, проте саме період прем'єрства С. Болдуїна був неспокійним часом соціальних конфліктів у Британії. Найскладнішою була шахтарська проблема. Для англійців, які непорушно шанують традиції, вугілля було не просто джерелом тепла, воно було невід'ємним атрибутом британського способу життя.

Цілі покоління сформувалися з переконанням, що у світі може трапитись що завгодно, але камін, розпечений англійським вугіллям, повинен завжди палати в оселі. Проте з часом шахти стали збитковими, попит на вугілля скоротився через післявоєнну економічну депресію на континенті та конкуренцію з боку нафти.

Британські тред-юніони (профспілки) вважали, що таке становище склалося тому, що приватні власники не дбають про стан вугільної промисловості, а відтак існує єдиний вихід — шахти потрібно націоналізувати. Власники шахт дотримувалися іншої думки — щоб шахти могли успішно конкурувати з новими джерелами енергії, а шахтарі й далі мали роботу, слід подовжити тривалість робочого дня і скоротити заробітну плату. Про те, що в роки війни власники шахт отримували надприбутки, але на модернізацію шахт виручку не витрачали, вони воліли не згадувати.

Ще 1921 р. уряд повернув шахти власникам, чим накликав на себе гнів шахтарів. Упродовж п'яти років держава витрачала чимало коштів платників податків на субсидії власникам шахт, щоб ті не скорочували кількість робочих місць під приводом збитковості шахт. Наприкінці квітня 1926 р. державні субсидії припинилися і власники почали звільняти шахтарів з роботи. Реакція шахтарів була блискавичною - 3 травня вони розпочали грандіозний страйк, який переріс у загальнобританський і тривав до 12 травня, завдавши найтяжчого у XX ст. удару британській промисловості.

Проте шахти стали яблуком розбрату не лише між шахтарями і власниками шахт, страйк розколов Британію навпіл: по один бік конфлікту стали шахтарі, по інший - середні та заможні верстви.

Шахтарів підтримав Британський конгрес тред-юніонів (БКТ), а власників - уряд С. Болдуїна, через що прем'єр опинився віч-на-віч із загрозою загального страйку. Профспілки інших галузей закликали своїх членів припинити роботу на підтримку шахтарів, які вимагали підвищення заробітної плати і поліпшення умов праці.

Дев'ять днів життєдіяльність країни підтримувалася завдяки участі добровольців, які прибирали вулиці, вивозили сміття тощо, проте майже нікому не спадало на думку вдатися до революції і повалити парламент. Англійці віддавали перевагу вирішенню справ у рамках закону, не перетворюючи трудовий конфлікт в особисту ненависть. Відомий навіть випадок, коли між страйкарями і поліцією було організовано футбольний матч.

Так само повелися й усі без винятку політичні партії, закликавши до порозуміння, щоб протистояння не переросло у громадянську війну.

11 травня 1926 р. Верховний суд країни визнав страйк незаконним і вже наступного дня керівництво БКТ оголосило про його припинення. Страйк шахтарів, які не підкорилися рішенню Генеральної ради БКТ, тривав до кінця листопада.

Крах загального страйку послабив позиції тред-юніонів і вони не відновили свою могутність аж до закінчення Другої світової війни. Проте він змусив парламент прийняти у 1927 р. важливий закон про трудові конфлікти і профспілки. Цей закон завдав тред-юніонам такого удару, від якого вони не отямилися до закінчення Другої світової війни.

Вимоги закону про трудові конфлікти і тред-юніони

• Між оголошенням страйку і його початком має пройти певний час («охолоджувальний період»), щоб роботодавці й працівники спробували порозумітися, уникнувши страйку.

• Організатори та учасники незаконних страйків підлягали штрафу чи навіть відповідальності перед судом.

• Масове пікетування заборонялося.

• Політичні внески тред-юніонів до скарбниці Лейбористської партії заборонялися.

• Тред-юніони державних службовців не могли членствувати в БКТ.

4. Втрати Франції у Першій світовій війні порівнювані лише з російськими: 1,4 млн французів було вбито, 750 тис. скалічено. У роки війни було мобілізовано кожного 5-го француза (в Англії - кожного 8-го). У цілому загинули кожні 2 з 10-ти чоловіків віком від 20 до 45 років, а кожного 10-го було поранено. Отож працювати могли лише 4 з 10-ти двадцяти-сорокап'ятирічних французів.

По війні сталося те, чого французи завжди боялися - на двох французів припадали 3 німці.

Не менш жахливими були й економічні втрати країни: промисловість 11-ти північних районів було зруйновано, знищено 10 тис. підприємств, потоплено половину французького флоту тощо. До 134 млрд золотих франків загальних витрат на війну долучилися й понад 60 млрд зовнішнього боргу.

Як і перед іншими країнами, перед Францією постала проблема перебудови структури національної економіки. Причому у Франції цей процес, на відміну від США та Великої Британії, не призвів до руйнації традиційних галузей: ювелірної справи, легкої та парфумерної промисловості, індустрії розваг. Важлива роль у цьому належала державі, яка не поквапилася відмовитись від втручання в економіку, а ненав'язливо спрямовувала її через Національну економічну раду, Вищу залізничну раду, заснований урядом банк «Національний кредит».

5. Про готовність звалити на свої плечі тягар відбудовчого періоду заявляли усі провідні політичні партії країни, що брали участь у парламентських виборах у листопаді 1919 р. Перемогу на них І здобули об'єднані в Національний блок праві консерватори, очолювані Олександром Мільераном. Вони користувалися широкою підтримкою французів, оскільки зуміли знайти розумну середину. Блок був заінтересований у слабкому президенті й досяг свого - на президентських виборах 1920 р. переміг академік Поль Дешанель. Через кілька місяців президента було поміщено до божевільні й його місце заступив О. Мільєран. Настала епоха нових політиків, які успадкували старі проблеми своїх попередників.

Після війни для Франції її союзниками було створено режим сприяння: закріплено за нею Ельзас і Лотарингію, надано права на експлуатацію Саарського вугільного басейну, передано турецькі та німецькі колонії, натуральні поставки вугілля, лісу, будівельних матеріалів на суму понад 8 млрд золотих марок. Це, природно, не вирішувало проблем країни і не усувало напруженості у відносинах між Францією та Німеччиною (наприклад, у 1923 р. французи окупували німецький Рур), але було зручним стартовим майданчиком для її нового економічного злету.

Співчуття збоку США та Великої Британії Франція у 20-х рр. не знайшла через своє ставлення до Німеччини. На думку Лондона, французи невиправдано суворо ставилися до переможених німців і тим стимулювали піднесення в Німеччині націоналізму та реваншизму. Останнє заважало стабілізації в Західній Європі. Тепер Англія вже була не стільки союзником Франції у боротьбі з Німеччиною, скільки посередником між ними.

Украй гострою була фінансова проблема. У роки війни уряд фінансував витрати не за рахунок надходжень від податків, а в основному за рахунок англо-американських кредитів та внутрішніх позик. По війні потрібно було виділяти значні кошти на виплату пенсій вдовам та інвалідам, на відбудову економіки.

Особливостями післявоєнної відбудови у Франції були збереження характерної для неї великої кількості дрібних підприємств, фінансові вкладення більшості французів не у виробництво, а в цінні папери (наприклад, у 1929 р. прибуток від них втроє перевищив надходження від промисловості), сімейні торговельні підприємства та сільськогосподарські ферми.

У цілому у 20-х рр. французам вдалося досягти непоганих результатів: відновлено господарське життя північно-східних районів; урядові кредити дали змогу повністю ліквідувати безробіття; встановлено 8-годинний робочий день, укладено урядом колективні договори; денаціоналізовано промисловість.

На парламентськ

их виборах 1924 р. Національний блок тим не менше зазнав поразки від Картелю лівих сил - блоку центристських радикалів і соціалістів, очолюваного Едуардом Ерріо. Опозицію йому склали: з правого флангу - Національний блок, з лівого - комуністи.

На кредити від США розраховувати не доводилося через нестабільність франка та відмову французів обговорювати їхні грошові зобов'язання перед США. Американські кредити тепер в основному надавалися Німеччині.

Через два роки (липень 1926 р.) уряд Картелю лівих сил через неспроможність розв'язати фінансові проблеми подав у відставку, а сам блок протягом 1925 р. розпався.

Улітку 1926 р. на парламентських виборах першість була за коаліцією правих партій під назвою «Національна єдність» на чолі з Р. Пуанкаре. Новому уряду вдалося забезпечити країні економічне зростання, швидкі (вищі, ніж у Німеччині та Великій Британії) темпи промислового розвитку і, найголовніше, - подолати інфляцію.

На хвилі успіху «рятівник франка» Р. Пуанкаре привів блок до перемоги на виборах 1928 р., але через вихід з нього радикалів, очолюваних Едуардом Даладье, блок розпався, а сам Р. Пуанкаре наступного після виборів року подав у відставку і залишив велику політику.

ЗАВДАННЯ ТА ЗАПИТАННЯ:

1. Охарактеризуйте внутрішню політику урядів Ллойд-Джорджа і консерваторів.

2. Які зміни відбулися у політичному житті Британії у 20-ті роки?

3. Які причини і наслідки страйку 1926 року?

4. Вперше в історії Британії лейбористи прийшли до влади: 1922, 1924, 1926 р.?

5. Охарактеризуйте економічне і політичне становище Франції після війни.

6. Які фактори сприяли стабілізації економіки Франції?

7. Які внутрішньополітичні заходи були проведені урядом лівого блоку?

Тема

Італія після Першої світової війни. Фашистський режим Б. Муссоліні. Корпоративна держава

1. СТАНОВИЩЕ ІТАЛІЇ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Італія вийшла з Першої світової війни такою ослабленою, що на її територіальні домагання країни Антанти майже не звертали уваги. Настрої реваншу і ураженого національного самолюбства були важливим чинником розвитку політичного життя в країні. Самі італійці з гіркотою називали свою країну «переможеною серед переможців».

Через брак валюти для закупівлі сировини і палива різко знизилося промислове виробництво. Скоротилися посівні площі, упала врожайність, зменшилося поголів’я худоби. Фінансова система країни розбалансувалась, посилилася інфляція.

Відносини Італії із союзниками різко загострилися через небажання Великої Британії, Франції і США задовольнити значні територіальні домагання Італії, зокрема на адріатичний порт Фіуме (Рієку) і Далмацію. Прагнення Італії захопити ці території зі слов’янським населенням утягнуло її в гострий конфлікт з утвореним у 1918 р. Королівством сербів, хорватів і словенців.

Різке падіння обсягів промислового виробництва переросло в 1920 р. в економічну кризу. Розпочалися звільнення робітників на заводах і фабриках. Складну моральну і матеріальну кризу переживали середні верстви населення, дрібні власники. З падінням курсу ліри на примару перетворювалися накопичені заощадження, здобуте становище і прибутки.

На цьому тлі розпочалося піднесення робітничого руху. У робітничому русі визначальна роль належала ліворадикальним елементам, які висували гасла про встановлення диктатури пролетаріату за радянським зразком.

Історичні подробиці. Італійська армія втратила у війні 460 тис. убитими, близько 500 тис. покаліченими і понад 1,5 млн полоненими. Військові витрати становили 46 млрд лір, поглинувши 80 % видаткової частини державного бюджету; на 19 млрд лір збільшився зовнішній борг країни.

2. КРИЗА ІТАЛІЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ

З моменту остаточного об’єднання Італії в єдину державу (1870 р.) пройшло порівняно небагато часу. Державні інститути ще не встигли зміцніти. Війна значно пришвидшила насування політичної кризи, яка виявилася насамперед у кризі парламентаризму і монархії.

Перші післявоєнні роки в Італії (1918—1920 рр.) ознаменувалися наступом лівих сил, які намагалися підпорядкувати собі робітничий і профспілковий рухи країни. У Туріні, Мілані, інших містах Північної Італії робітники захоплювали підприємства металургійної, металообробної, машинобудівної промисловості, встановлювали над ними свій контроль, намагалися самостійно організувати виробництво. Повсюдно створювалися фабрично-заводські ради.

16 листопада 1919 р. відбулися парламентські вибори. Вони принесли перемогу соціалістам.

Після парламентських виборів політична боротьба наростала швидкими темпами. У квітні 1920 р. спалахнув загальний страйк у Туріні. У серпні 1920 р. робітники-металісти висунули вимогу про підвищення заробітної плати. У відповідь підприємці оголосили локаут.

За цих обставин улітку 1920 р. новий уряд сформував Дж. Джолітті. Він вжив заходів для посилення в країні ролі парламенту, до якого повертався контроль над бюджетом. Уряд вишукував резерв для поповнення казни за рахунок розширення кола платників податків.

З іншого боку, було оголошено про впровадження робітничого контролю і підвищення на 10—20 % заробітної плати. Ці заходи дозволили припинити практику захоплення підприємств.

Дж. Джолітті

Історичні подробиці. Слово «фашизм» походить від італійського слова «фашио» (іноді «фаши»), що означає «зв’язування», «пучок». Слово «фашио» (іноді його розуміють як «пучок лозин») було в Італії (та й в інших народів) символом єдності. Таємні союзи, які виникали в минулому в Італії, іноді називали себе фашистськими. Коли після закінчення Першої світової війни Б. Муссоліні почав створювати в Італії свої збройні банди, вони також стали називатися фашиями, а їхні члени — фашистами.

В умовах політичної кризи в травні 1921 р. за вимогою Дж. Джолітті провели дострокові парламентські вибори. Вперше до парламенту обрали фашистів (35 мандатів), в яких прем’єр-міністр вбачав альтернативу лівим силам.

Усе це відбулося вже після однієї з перших відкритих вилазок фашистів. У листопаді 1920 р. в одному з «червоних» центрів країни — Болоньї — фашисти розігнали мітинг трудящих, організований з нагоди перемоги соціалістів під час місцевих виборів. Міську раду, у складі якої соціалісти вибороли більшість, розігнали, а в робітничих кварталах фашисти влаштували погроми.

У червні 1921 р. Джолітті змушений був піти у відставку. Його кабінет змінив уряд І. Бономі, який, однак, теж протримався недовго й у лютому 1922 р. поступився місцем уряду Л. Факта. Нерішучість цих урядів викликали критику не лише серед лівих, ай з боку фашистів, які завзято прагнули здобути владу.

3. ПРИХІД ФАШИСТІВ ДО ВЛАДИ. Б. МУССОЛІНІ

Італія стала батьківщиною фашизму. І це не випадково. Великі підприємці, численні дрібні власники, селяни були вкрай стурбовані розвитком лівого руху, який прагнув насамперед переглянути ставлення до власності. Уряди Італії не змогли знайти ефективних засобів для захисту інтересів приватних власників. Тому люди, які володіли власністю, капіталами і заощадженнями, звертали свої погляди на фашистський рух, що зароджувався.

У березні 1919 р. у Мілані відбувся перший зліт фашистів. Він і поклав початок першої фашистської організації Італії— «Фашио ді комбаттіменто» («Союз боротьби», або «Союз фашистських бойових загонів»).

У основі програми фашистського руху (1919 р.) лежали три головні ідеї:

• співробітництво всіх соціальних груп;

• сильна державна влада, що забезпечувала б це співробітництво;

• націоналізм («нація понад усе!»).

Фашисти висунули в цій програмі і загальнодемократичні вимоги, запозичені й у Народної партії, і у соціалістів: скликання Установчих зборів, проголошення республіки, загальне виборче право, гарантії громадянських свобод.

Були в програмі і такі соціальні вимоги, як впровадження прогресивного податку, конфіскація 25 % прибутків військових підприємств, передача землі селянам, встановлення 9-годинного робочого дня, участь робітників в управлінні виробництвом і навіть соціалізація окремих підприємств. Згодом, прийшовши до влади, фашисти забули про цю програму.

Спочатку фашистська організація налічувала кілька десятків осіб, але поступово вона розширила свої ряди, переважно за рахунок колишніх фронтовиків. Невелика їхня частина поповнила ліворадикальний рух. Інші, здебільшого вихідці з родин дрібних підприємців, службовців та інтелігенції, що отримали на війні певні звання і почесті, не збиралися займатися скромною працею конторників, вчителів, техніків, дрібних адвокатів, тим більше, що Італія давно страждала від надлишку працівників цих професій. Різкі фрази, ефектні жести, демагогічна фразеологія — усе це приваблювало молодь, готову на що завгодно, аби не тягти ярмо прозаїчного існування.

У рядах фашистів знайшли своє місце і люмпени, і частина анархістська налаштованих сільських і міських робітників, які були розчаровані провалом революційного руху.

Як видно, соціальний склад фашистського руху був різнорідним, і його учасники пов’язували з рухом різні, іноді навіть суперечливі надії: одні бачили в ньому запоруку порядку, інші — силу оновлення.

Символ фашистів — сокира зі зв’язкою прутів, що у стародавньому Римі символізували владу магістратів

Беніто Муссоліні (1883-1945 рр.) — лідер фашистського руху в Італії. Його мати була сільською вчителькою, глибоко віруючою, батько — ковалем, і на відміну від матері — анархістом і безбожником. У дитинстві Муссоліні на вчився добре грати на скрипці. Пізніше це стало для дуче приводом говорити про свою приналежність до артистичних натур. Взагалі, він любив підкреслювати свою винятковість, обраність. По закінченні школи викладав у молодших класах. Працював чорноробом, пробував професію муляра, помічника коваля. У цей час став членом Соціалістичної партії, пропагував соціалістичні ідеї серед італійських робітників-емігрантів. Повернувшись на батьківщину, Б. Муссоліні почав займатися журналістикою і літературною діяльністю, працював учителем. Популярність Муссоліні зростала, його обрали головним редактором соціалістичної газети «Аванті!». Він виступає з публічними лекціями про соціалізм. За пропаганду ідеї участі у війні в листопаді 1914 р. Муссоліні виключили з Соціалістичної партії.

Після закінчення війни об'єднав навколо себе тих, хто у всіх лихах Італії звинувачув парламент і демократію. З 1914 р. він очолив газету «Пополо д’Італія», що у майбутньому стала рупором італійських фашистів. У 1919 р. він очолив фашистський «Союз боротьби».

Свідчать історики. Зі статті Л.С. Белоусова «Беніто Муссоліні: політичний портрет»

Серед політичних діячів XX ст. дуче — безперечний чемпіон з кількості обійманих ним державних посад. На честь дуче складали поеми і пісні, знімали кінофільми, створювали монументальні скульптури, малювали картини, друкували листівки. Навіть календар повинен був пристосовуватися до поступу «великої людини». З 1933 р. нове офіційне літочислення розпочало відраховувати роки «фашистської ери».

Всюдисущий дуче надихав маси особистим прикладом у «битві за хліб», «за ліру». Він демонстративно брав участь у молотьбі, одержував при цьому символічну заробітну плату. Закріпившись при владі, Муссоліні завзято взявся за перебудову Рима. З 1925 по 1942 рр. для вивільнення місця під громадське будівництво в столиці було розібрано на цеглини 19 церков...

Про які нові риси характеру й особистісні характеристики Муссоліні Ви довідалися з цього матеріалу?

З фашистами були тісно позв’язані і представники великого капіталу, які, у свою чергу, мали великий вплив на правлячі кола країни.

Лідером італійських фашистів став Беніто Муссоліні.

24 жовтня 1922 р. у Неаполі в театрі «Сан-Карло» відкрився черговий з’їзд фашистських союзів. Муссоліні виступив на ньому з агресивною промовою, ультимативно вимагаючи від уряду надати фашистам п’ять міністерських портфелів і комісаріат авіації. Він мальовничо розказував про свою відданість монархії.

Б. Муссоліні на чолі маршу на Рим

Муссоліні, який зробив свою політичну кар’єру під республіканським прапором і ще рік тому демонстративно покинув засідання парламенту, де виступав король, — саме цей Муссоліні, розуміючи силу монарха, тепер розшаркувався перед ним.

27 жовтня була оголошена загальна мобілізація фашистів. Наступного дня вони провели атаку на головні центри країни. Три колони сквадристів — членів фашистських бойових загонів (сквадр) — повинні були вступити в Рим з боку Перуджі, пред’явити ультиматум голові уряду й захопити основні міністерства. Відразу пролилася кров: у Кремоні, Болоньї, Алессандрії сквадристи стали некерованими. Кабінет міністрів прийняв рішення про відставку, але попередньо затвердив і розіслав на місця декрет про стан облоги, за умов якого армія мала необхідні повноваження для наведення порядку. Однак король Віктор-Еммануїл III відмовився підписати цей декрет.

Коли фашисти 28 жовтня йшли колонами на Рим, дуче перебував у редакції газети «Пополо д’Італія» в Мілані. Удень 29 жовтня 1922 р. дуче одержав довгоочікувану звістку про призначення його прем’єр-міністром. Увечері того самого дня спеціальним потягом Муссоліні прибув до Рима, з’явився до короля і, вийшовши з ним на балкон, вітав натовпи чорносорочечників. Так Італія стала першою в світі державою, де до влади прийшли фашисти.

4. ВСТАНОВЛЕННЯ ФАШИСТСЬКОЇ ДИКТАТУРИ

До 1926 р. Муссоліні не насмілювався діяти відкрито насильницьким шляхом. 31 жовтня 1922 р. він сформував коаліційний уряд, у якому головні міністерські посади належали фашистам. На другорядні посади були призначені представники лібералів, Народної партії і монархістів.

Уряд Муссоліні одразу розпочав наступ на соціальні права італійців. Він скасував 8-годинний (в окремих випадках 9-годинний) робочий день, зменшив заробітну плату робітникам і службовцям, обмежив права профспілок, відібрав у селян захоплену ними поміщицьку землю і повернув її колишнім власникам. З іншого боку, уряд анулював податкову заборгованість промисловців і великих землевласників та понизив ставки оподаткування капіталу.

У перші роки перебування при владі фашисти не зважувалися відкрито заборонити опозиційні партії, робітничі і профспілкові організації.

З іншого боку, відразу після перевороту, незважаючи на збереження парламентських форм правління, з’явилися два нових державних інститути: у грудні 1922 р. виникла «Велика фашистська рада» (ВФР), а в січні 1923 р. королівським декретом було закріплене створення фашистської міліції, що відтепер мала назву «Добровільна міліція національної безпеки» (ДМНБ). ВФР робила висновки щодо законопроектів перед поданням їх у парламент, контролювала діяльність самого уряду. Створенням ДМНБ Муссоліні прагнув домогтися переваги виконавчої влади в особі фашистського уряду над законодавчою в особі короля і парламенту. Передача ДМНБ у підпорядкування Муссоліні підсилювала його особисту владу.

У квітні 1924 р. відбулися чергові парламентські вибори, на яких фашисти змогли досягти успіху лише шляхом розгнузданого терору. Соціаліста Дж. Маттеотті, що виступав у парламенті з викриттям нового режиму, незабаром убили фашисти.

Обурена убивством відомого політика опозиція утворила «Авентинський блок», до складу якого увійшли соціалісти, «пополярі» і більшість лібералів. Учасники блоку відмовилися брати участь у засіданнях парламенту і вимагали відставки уряду. Муссоліні спочатку розгубився і навіть наказав заарештувати фашистів, винних в убивстві депутата, але потім досить швидко отямився і розгорнув контратаку проти опозиції.

1926 рік став переломним для фашистського руху. Муссоліні і його соратники розпочали запеклу атаку на опозицію, державні інститути країни.

У квітні 1926 р. був ухвалений закон про профспілки, за яким всі нефашистські профспілки оголошувались розпущеними. Право «захищати» інтереси людей праці було надано лише фашистським синдикатам, до яких примусово заганялися всі, хто працював по найму.

Знайдіть інформацію з додаткових джерел про те, в яких країнах і коли список кандидатів на виборах визначала тільки одна, правляча політична сила.

Виступ Б. Муссоліні з трибуни

У листопаді 1926 р., скориставшись кількома замахами на Муссоліні, фашистський уряд ухвалив надзвичайні закони, за якими розпускалися всі політичні партії країни, крім фашистської, закривалися всі їхні газети, анулювалися їхні парламентські мандати. Для розправи з тими, хто порушував ці закони, був заснований Особливий трибунал, що одержав надзвичайні повноваження. Була відновлена страта за політичні злочини, впроваджувалась адміністративна висилка без суду і слідства.

У 1928 р. було ухвалено закони, які фактично покінчили з парламентським ладом. Зокрема, був установлений новий порядок виборів до парламенту. Відтепер на виборах міг балотуватися лише один список кандидатів, висунутих фашистською партією. Жодні інші виборчі списки не допускалися.

Вищим органом фашистської партії і держави була оголошена «Велика фашистська рада», до складу якої входили члени директорії фашистської партії, члени Палати депутатів та інші.

В основі фашистської доктрини лежала ідея «загальнонаціональної» влади, яка стояла нібито на варті «загальних інтересів». Фашисти вимагали від народу повного підкорення. «Все в державі, все для держави, і нічого поза державою», — ці слова Муссоліні стали формулою фашистського режиму.

Особливе місце належало закону про права прем’єр-міністра. Відповідно до цього закону глава уряду звільнявся від відповідальності перед парламентом.

Використовуючи своє становище, фашистські діячі самі ставши великими промисловцями і фінансистами. З 400 депутатів фашистського парламенту, обраних у 1929 р., 175 обіймали оплачувані посади в адміністративних радах великих акціонерних товариств.

Фашистський режим здійснював державне регулювання економіки в інтересах підготовки до війни з метою реалізації агресивних планів італійської держави.

У ці роки відбувалося зближення фашистського уряду з католицькою церквою. Її глава папа Пій XI оголосив Муссоліні людиною, «посланою Італії провидінням», і вступив з ним у союз, спрямований проти демократичного руху в країні. У лютому 1929 р. уряд Муссоліні уклав з папою так звані Латеранські угоди, за допомогою яких був ліквідований старий конфлікт між Римським престолом та Італійським королівством. За цими угодами на частині території Риму створили папську державу — Ватикан, що мала всі права суверенної держави. Католицька церква зобов’язалася молитися за італійського короля і дуче, а її єпископи — приносити присягу про те, що вони будуть вірні державі, королю і дуче, і вимагати того самого від підлеглого їм духівництва.

Д/З. ОПРАЦЮВАТИ МАТЕРІАЛИ БЛОГА. ЗРОБИТИ КОНСПЕКТ ДО УРОКУ.

СКЛАСТИ КРОСВОРД ДО ТЕМИ З КЛЮЧОВИМ СЛОВОМ "ІТАЛІЯ"

Листопадова революція 1918 р. в німеччині

План

1. Листопадова революція у 1918 р. у Німеччині.

2. Конституція Німеччини.

3. Веймарська республіка.

Основні дати:

3 листопада 1918 р. - повстання моряків і солдатів у Кілі, початок революції.

9 листопада 1918 р. – повалення монархії та проголошення республіки.

31 липня 1919 р. - прийняття Веймарської конституції.

1. Перша світова війна та її наслідки відіграли вирішальну роль в усій подальшій історії Німеччини XX ст.

Війна катастрофічно вплинула на економічне становище країни та до краю загострила суспільно-політичну ситуацію. Війна дорого коштувала німецькому народові: 2 млн осіб було вбито, понад 4,5 млн поранено, 1 млн потрапило у полон. Німеччина ледве дихала в лабетах розладу господарства, дорожнечі, голоду, неймовірно зросли податки. Було запроваджено трудову повинність, робочий день збільшився, заробітна платня не гарантувала трудівникам та їхнім родинам прожиткового мінімуму. Країна опинилася на порозі великих потрясінь.

У "Листопадовій революції в Німеччині вирішальну роль відіграли дві партії — Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) на чолі з Ф. Ебертом і Ф. ІІІейдеманом та Незалежна соціал-демократична партія Німеччини (НСДГІН) на чолі з К. Каутським і Г. Гаазе. Обидві партії ставили перед собою завдання проведення демократичної революції, встановлення в країні республіканської форми правління, затвердження демократичних свобод.

Осторонь від НСДПН перебувала група "Спартак" на чолі з К. Лібкнехтом і Р. Люксембург. Вона вважала, що Німеччина — "найбільш зріла країна для пролетарсько-соціалістичної революції", кінцевою метою якої було б установлення диктатури пролетаріату, як у Росії.

З листопада 1918 р. у Кілі вибухнуло повстання моряків і солдатів, з якого почалася революція в Німеччині. Повсюдно створювалися робітничі та солдатські ради.

9 листопада сталося збройне повстання в Берліні, учасники якого негайно оволоділи містом. Було утворено коаліційний уряд — Раду народних уповноважених (РНУ), до якої ввійшли представники СДПН та НСДПН. Очолив уряд правий соціал-демократ Ф. Еберт. Новий уряд здійснив низку демократичних реформ: скасував воєнний стан, деякі реакційні закони, проголосив свободу слова, друку, зборів. Цей уряд закінчив війну, підписавши 11 листопада угоду про перемир'я з державами Антанти. Створення РНУ завершило перший етап Листопадової революції. У Німеччині було скинуто монархію та проголошено "соціальну республіку"

16-21 грудня відбувся 1-й загальнонімецький з’їзд рад, що виніс рішення про вибори до Установчих зборів і передачу всієї повноти влади РНУ. Цим з'їздом завершився другий етап революції, який іще давав можливість її мирного розвитку.

30 грудня 1918 р. спартаківці вийшли з НСДПН і утворили Комуністичну партію Німеччини (КПН), що відкидала мирні засоби боротьби, закликала бойкотувати вибори до Установчих зборів, взяла курс на захоплення влади і встановлення диктатури пролетаріату.

5-6 січня 1919 р. почалося збройне повстання в Берліні, та вже 12 січня урядові війська придушили його. 15 січня лідерів КПН К. Лібкнехта та Р. Люксембург було вбито. 19 січня відбулися вибори до Установчих (Національних) зборів. Буржуазні партії одержали 54,5% голосів, СДПН і НСДПН — 45,5%. Було створено коаліційний уряд на чолі з Ф. Шейдеманом. Президентом республіки, що була проголошена, став лідер СДПН Ф. Еберт. Головними наслідками революції виявилися: повалення монархії, проголошення республіки й демократичних свобод. Створювалися сприятливі перспективи для демократичного розвитку Німеччини.

2. Повоєнний розвиток Німеччини відбувався за вкрай несприятливих для неї зовнішньополітичних умов. Версальський договір накладав на країну великий тягар і принижував національну гідність німецького народу, створював усі передумови для зростання націоналістичних і реваншистських настроїв.

За таких умов Установчі збори у Веймарі 31 липня 1919 р. прийняли конституцію Німеччини, що набрала чинності 11 серпня 1919 р. Веймарська конституція закріпила заміну напівабсолютистської монархії демократичною парламентською республікою. Президент республіки обирався народним голосуванням. Стаття 48 надавала йому виняткове право на обмеження демократичних свобод у разі порушення суспільної безпеки і загрози правопорядкові. Уряд на чолі з рейхсканцлером призначався президентом і потребував довіри рейхстагу. Значно посиливши централізацію влади, Веймарська республіка зберегла федеративну структуру: Німеччина складалася з 15 республік (земель) і 3 вільних міст, що користувалися значною автономією. Конституція проголосила демократичні права громадян, свободу слова, друку, зборів, спілок, надала права для діяльності різноманітним організаціям. Веймарська конституція була однією з найдемократичніших у світі.

3. Від кінця 1918 р. економічне становище Німеччини безупинно погіршувалося. Втративши багату на сировину провінцію Ельзас — Лотарингію й передавши Франції на 15 років право експлуатації ресурсів Саарської області, Німеччина позбулася 75% видобутку залізної руди, 25% — вугілля, 35% — виплавки сталі. Згортання військової промисловості та демобілізація армії спричинили масове безробіття. Країна зазнавала гострої нестачі сировини, продуктів харчування, палива. Спекулянти дедалі більше роздували ціни. Курс марки падав, почалась інфляція. У 1922 р. марка впала до 1/10 своєї вартості 1920 р. Життєвий рівень населення знижувався.

Після Листопадової революції 1918 р. в Німеччині виникло безліч "добровольчих" формувань і таємних військових гуртків. Вони складалися головно з офіцерів та унтер-офіцерів колишньої кайзерівської армії, що прагнули скинути "листопадових злочинців" і відновити велич держави.

Однією з таких організації стала Німецька робітнича партія (ДАП), утворена в січні 1919 р. в Мюнхені. її організатор А. Дрекслер, націоналістично налаштований слюсар залізничного депо, того ж року запросив до лав партії Адольфа Гітлера, відомого гострими промовами з критикою Версальського договору. Дуже швидко Гітлер став лідером партії, яка 1920 р. отримала назву Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП).

Емблемою партії було обрано свастику — хреста з загнутими під прямим кутом кінцями. Цей знак відомий ще з глибокої давнини і символізує неперервний рух сонця. У націоналістичному русі Німеччини цей символ уперше з'явився на знаменах окультного товариства Туле, з яким були тісно пов'язані керівники НСДАП. Гітлер обрав емблемою партії чорну свастику, вписану в біле коло на червоному тлі. Для нього червоний колір символізував соціальні ідеали партії, білий - націоналістичні, а свастика вказувала на перемогу німецького духу.

Для партійного вітання теж обрали старовинний символічний жест — підняття вгору витягнутої руки. Це створило своєрідний імідж партії; вона швидко стала численною, а Гітлер — популярним оратором.

Членами партії були робітники, безробітні, колишні фронтовики, згодом — електорат традиційних буржуазних партій. Поступово її почала підтримувати фінансово-промислова верхівка Німеччини, яка вбачала в Гітлері людину, здатну вивести країну з кризи, повернути їй велич і могутність.

Ідеологія партії спиралася на чотири підвалини: націоналізм, расизм, антисемітизм, антикомунізм. На відміну від фашистів, нацисти наголошували не на державі, а на нації. Вони трактували поняття "нація-народ" як окрему культурно-біологічну та ірраціонально-містичну спільність, що завжди перебуває у ворожих, антагоністичних відносинах з іншими спільностями. Спираючись на ідейних попередників (Фіхте, Гегель, Юнг, Ніцше, Шпенглер та ін.), нацисти взяли на озброєння основні положення з традиційного пангерманського шовінізму XIX ст.:

• панівне становище Німеччини в континентальній Європі;

• возз'єднання всіх народів, що розмовляють німецькою мовою, в межах німецького рейху;

• розширення німецьких колоніальних володінь.

На початку 20-х рр. НСДАП являла собою нечисленну організацію, а найбільшою партією, що мала значний вплив серед робітників, залишалася СДПН. Вона налічувала близько 1 млн членів. СДПН перетворювалася на державну партію: у червні 1920 р. її лідери очолювали уряд, а після того неодноразово входили до його складу. Чимало соціал-демократів ставали державними службовцями.

Економічне становище Німеччини залишалося дуже тяжким, а французька окупація Руру в січні 1923 р. спричинила тотальний обвал німецької економіки: за англійський фунт стерлінгів давали приблизно 20 млрд марок! Це, своєю чергою, загострило соціальну напруженість у країні. У жовтні 1923 р. стався грандіозний виступ робітників Гамбурга, але його придушили поліція та війська.

2 листопада СДПН оголосила про свій вихід з уряду. З ситуації, що склалася, скористалися націонал-соціалісти, щоб завдати удару республіканському урядові та встановити військово-терористичну диктатуру.

8 листопада 1923 р., коли генеральний комісар Баварії фон Кар мав виступати з промовою на мітингу почесних громадян м. Мюнхена в пивному барі "Бюргерброй геллер", Гітлер разом із штурмовиками з СА (напіввійськове формування НСДАП) увірвався до зали, розмахуючи револьвером, вистрілив у повітря, а після цього проголосив "програму" створення "національного уряду". "Пивний" путч наступного дня було придушено, Гітлера та його спільників (серед них генерал Людендорф), що опинилися перед судом, засуджено до п'яти років ув'язнення. Та вже наприкінці 1924 р. їх звільнили. Перебуваючи у в'язниці, Гітлер написав книгу "Майн кампф" ("Моя боротьба") — "біблію" націонал-соціалізму та його програму. У книзі було викладено маніакальні ідеї автора та описано його життя. Тут були: схиляння перед прусським мілітаризмом; ненависть до народів Європи, насамперед до французів і слов'ян як до "неповноцінних" і "вироджених"; заклик до повернення традицій Тевтонського ордену та його політики "дранг нах Остен"; антисемітизм, доведений до погромного цькування; расистські розмірковування про "расу панів"; містичний ідеал "третього рейху", покликаного панувати над усіма народами.

1925-1927 рр. були періодом, коли відбувалася консолідація націонал- соціалістів. Наприклад, у серпні 1927 р. в старовинному м. Нюрнбергу було проведено свято на честь НСДАП. Зібралося ЗО тис. нацистів. Вперше вони були одягнуті в єдину уніформу коричневого кольору. Гітлер теж був у коричневій сорочці. Стоячи на автомобілі, він робив огляд своєї армії, яка вітала його вигуками: "Гайль Гітлер!".

У квітні 1927 р. Гітлера було запрошено на зустріч із 400 підприємцями Руру, що відбулася на віллі Круппа. Після цього він та його партія регулярно фінансувалися великими промисловими корпораціями та банками, що були пов'язані з міжнародними діловими й політичними колами.

Проте вибори до рейхстагу 1928 р. нацисти, як і інші праві партії, програли. Більшість голосів здобули соціал-демократи. Причиною того було покращання економічного становища Німеччини.

Індустріальне виробництво 1929 р. становило 117% проти рівня 1913 р. Темпи промислового розвитку Німеччини були повільнішими, ніж до війни, і нижчими, ніж у США та Франції, проте вищими від англійських. Частка Німеччини у світовому промисловому виробництві зросла до 12% (1923 р. — 8%). Швидкими темпами розвивалися кам'яновугільна, хімічна та газова галузі промисловості, обробка металу, електротехніка.

У роки стабілізації вживалися заходи з модернізації підприємств, концентрації виробництва та підвищення його конкурентоспроможності. У 1926 р. відбулося об'єднання автомобільних заводів Даймлера і Бенца. Того ж року було створено Сталевий трест — найбільше гірничопромислове об'єднання Європи. Концентрація виробництва в хімічній промисловості привела до створення 1925 р. найпотужнішого в Європі хімічного концерну "І.Г. Фарбеніндустрі", що зосередив 80% виробництва синтетичного азоту, майже 100% синтетичного бензину та барвників. Зростала могутність банків.

У 1925 р. президентом республіки став кайзерівський фельдмаршал монархіст Гінденбург,

Запитання на закріплення матеріалу:

1. Яких втрат зазнала Німеччина під час Першої світової війни?

2. Назвіть партії, що відіграли вирішальну роль у Листопадовій революції 1918 р.

3. Коли було прийнято Веймарську конституцію? Назвіть її основні положення.

4. Що ви знаєте про "пивний" путч?

5. Яку назву мала книга А. Гітлера, що стала "біблією" націонал- соціалізму?

6. Коли президентом Німеччини став фельдмаршал Гінденбург?

Всесвітня історія

Розділ 4. ДЕРЖАВИ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Тема: «Відновлення польської державності. Становлення Другої Речі Посполитої.

Переворот 1926 р. Юзеф Пілсудський»

Очікувані результати: учні будуть знати час утворення Другої Речі Посполитої, формування авторитарного режиму, існування «санаційного режиму»; вміти синхронізувати процеси та події, визначати передумови, механізм і наслідки становлення авторитарного режиму в Польщі, вміти аналізувати та співставляти різну інформацію щодо Ю. Пілсудського.

Ключові поняття: «польське питання», Друга Річ Посполита, національна держава, режим «санації», авторитаризм.

Підручник для опрацювання: Сорочинська Н.М., Гісем О.О. Всесвітня історія [рівень стандарту]: підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти/ Н.М. Сорочинська, О.О. Гісем. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2018. – 256 с. - § 20, ст.111-114

Медіаджерела:

https://www.youtube.com/watch?v=q_4k4knhGpg – Утворення Другої Речі Посполитої

https://www.youtube.com/watch?v=O8mK84-9ok4 – Ю. Пілсудський

https://www.youtube.com/watch?v=6gXaiRcxQes - Ю. Пілсудський

https://www.youtube.com/watch?v=yG9-bUlkT6Q

https://www.youtube.com/watch?v=8Gqst6H3WQc Спогади сучасників Ю. Пілсудського

https://www.youtube.com/watch?v=2LgDIv0Smxw з Тернопільщини

https://www.youtube.com/watch?v=X0LRprU3qyY

Джерела щодо постаті Ю. Пілсудського можна подивитись за цим посиланням - https://drive.google.com/file/d/1051d_XqQkXQafiT739TpwIXNHEzSQQLT/view?usp=sharing

Інструкція щодо виконання завдань:

1. Опрацювати § 20 підручника.

2. Подивитись відео, прикріплені до теми.

3. У зошиті виконати наступні завдання:

- написати причини та дату виникнення Другої Речі Посполитої;

- подивіться на карту та напишіть, які національності входили до складу Польщі та які держави стали її сусідами;

- на основі опрацьованого матеріалу та наведеного нижче алгоритму проаналізуйте, що зображено на цих карикатурах –

Алгоритм: 1. Розгляньте уважно карикатуру. Яка дата її створення? Якій історичній події чи якому явищу вона присвячена? 2. Чи упізнаєте ви персонажів карикатури? Завдяки чому? Що вони роблять? Як вони одягнені? Наскільки реалістично чи гіперболізовано зображені персонажі? Якими засобами це досягається? 3. Опишіть предмети, зображені на карикатурі. Наскільки реалістично чи нереалістично вони зображені? 4. Визначте символи, використані в карикатурі. Що вони означають? Чому художник помістив їх у малюнок? 5. Що означає підпис під карикатурою? Чи співпадає він з сюжетом малюнку? Яке ставлення відображає карикатурист до персонажів чи події? 6. Які ідеї та політичні погляди, на ваш погляд, сповідує автор малюнку? За чим це можна визначити? Чи згодні ви з інтерпретацією персонажів, подій, явищ, яку подає автор карикатури? 7. Що ви знаєте про цю історичну подію, явище, зображених на карикатурі історичних осіб з інших джерел інформації? 8. Яку нову інформацію ви отримали під час аналізу карикатури? Як вона співвідноситься з попередніми знаннями?

- прочитайте джерело та дайте відповідь на питання – Чи можна охарактеризувати Конституцію Польщі демократичною?

- на основі матеріалу підручника та медіаджерел назвіть та запишіть у зошит причини перевороту 12 травня 1926 р.;

- проаналізуйте основні риси режиму «санації» та висловіть власну думку чи був цей режим оздоровленням;

- проаналізував літературу, визначте який документ був підписаний Ю.Пілсудським за рік до його смерті.

Авторський текст

Кордони Другої Речі Посполитої визначено в 1922, у результаті поділів Німецької, Австро-Угорської й Російської імперії, а також воєн із Західноукраїнською Народною Республікою та Радянською Росією. Польща межувала з Чехословацькою республікою, Німецькою державою, Латвією, Литвою, Королівством Румунія й СРСР. На півночі мала вихід до Балтійського моря.

Площа республіки становила близько 388 600 км². Це була шоста за величиною країна в тогочасній Європі. Тогочасні кордони не задовольняли польський уряд, що прагнув відновлення першої Речі Посполитої Двох Народів, тому держава була агресивно налаштована стосовно країн Балтії й західних республік СРСР.

За переписом 1921 року, в Польщі мешкало 27,2 мільйонів осіб. 1939 року, перед спалахом Другої світової війни, населення становило 35,1 млн осіб. Третина з них не була етнічними поляками — 17 % українців і білорусів, 10 % євреїв, 5 % німців, і 1 % відсоток литовців, росіян і чехів. Попри це, республіканський уряд вів курс на створення мононаціональної польської держави, нехтуючи правами національних меншин (один з прикладів — пацифікація).

У період між двома світовими війнами Друга Річ Посполита була відносно стабільним економічним регіоном Європи. Її найбільшими соціально-політичними та освітніми центрами були міста Варшава, Краків, Познань, Вільно й Львів.

12 травня 1926 року за допомогою військових Ю. Пілсудський здійснив державний переворот, домігся відставки президента Войцеховського і прем'єра уряду В. Вітоса. 31 травня Національні збори (сейм і сенат) обрали Пілсудського президентом, але він відмовився від цієї посади (згодом президентом став І. Мосціцький).

Пілсудський встановив режим «санації», внаслідок чого розпочалося політична і господарська стабілізація, уніфікація органів влади.

Попри те, що польський уряд надавав фінансову підтримку екзильному уряду УНР, а деякі політики з найближчого оточення прем'єра були знайомі з українською проблематикою, Пілсудський нічого не зробив для припинення антиукраїнської політики місцевої адміністрації у Західній Україні. У вересні-жовтні 1930 за розпорядженням уряду Пілсудського на окупованих Польщею українських землях силами армії і поліції було здійснено репресивні акції щодо українського населення, розраховані на придушення українського національно-визвольного руху.

26 січня 1934 року за ініціативи Пілсудського та Гітлера було підписано «Декларацію про незастосування сили між Німеччиною та Польщею».

За Пілсудського у травні 1935 року була прийнята нова конституція Польщі.

Завдання для контролю:

1. Виконайте завдання в зошиті, сфотографуйте та викладіть на Гугл диск, надавши доступ до файлу.

2. Прийняти участь у дискусії –

https://docs.google.com/document/d/1kPgeVh2bHzUoAhfjOXqmeXwYcdowBCb304nn5qKybOM/edit?usp=sharing

Урок 26.03.2021

США в 1920-ті рр. «проспериті»

ПЛАН

1. Зміна статусу США у світі після Першої світової війни.

2. Курс республіканців у внутрішній та зовнішній політиці.

3. Особливості «процвітання» у США.

Основні дати: січень 1920 р. - набрала чинності поправка до Конституції США, за якою вводився «сухий закон», що забороняв виготовлення і продаж горілчаних напоїв на всій території США;

1920 р. - надання виборчих прав жінкам, вступ у дію 19 поправки до Конституції;

серпень 1921 р. - укладення сепаратного мирного договору між США і Німеччиною;

1921-1923 рр. - президентство Уоррена Гардінга;

1922-1929 рр. - стабілізація і процвітання. Період «проспериті»;

1923-1929 рр. - президентство Келвіна Куліджа.

Література:

1. Полянський П.Б. Всесвітня історія, 10 кл. Ґенеза, 2002;

2. Цвєтков Г.М. Міжнародні відносини і зовнішня політика. – К.: Либідь, 1997.

3. Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О. Всесвітня історія (профільний рівень). - К.: Генеза, 2010.

4. Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія 10 клас (рівень стандарту, академічний рівень). – К.: "Прем'єр", 2011.

Отже, США закріпили за собою статус економічно наймогутнішої країни світу.

Не мали успіху і всі спроби уряду Вільсона досягти успіхів у боротьбі проти радянської Росії.

Єдиною серйозною реформою, здійсненою республіканцями, було надання виборчих прав жінкам ( 1920 р.).

Важливим поштовхом до зростання виробництва стало поширення конвеєрного методу масового виробництва.

Особливості «процвітання» в США

- Швидкі темпи економічного розвитку. За період 1922—1929 рр. економіка США зросла на 70 %.

- Усунення держави від регулювання економічними процесами. Нестримний розвиток приватного бізнесу.

- Переважаючий розвиток новітніх галузей промисловості.

- Кризовий стан сільського господарства і застій традиційних галузей.

- Масове оновлення виробництва. Широке запровадження технологій масового виробництва.

- Масове використання кредиту і реклами.

- Бум на фондовому ринку. Спекулятивний бум цінними паперами. Ціна іа акції зросла в 4 рази.

- Згортання соціальних програм. Відсутність системи соціального захисту.

- Вузькість внутрішнього ринку. Відсутність масового споживання.

- Значна нерівномірність розподілу національного багатства. Скасування податків на надприбутки.

- Широка експансія на зовнішньому ринку.

- Домінування консервативних тенденцій у суспільстві.

- Процвітання організованої злочинності.

Запитання на закріплення матеріалу.

1) Чому 1920-ті рр. в США отримали назву «проспериті»?

2) Які основні причини «процвітання» ?

3) Охарактеризуйте особливості «процвітання» в економіці, політиці, соціальній сфері.

4) Які небезпеки крилися у бурхливому розвитку США 1920-х рр. ?

Блог вчителя предмета "Захист України" Денисенко Юрія Вікторовича

Книга пам'яті

АК-14, АК-15, АПК -16 , АКОФ - 17 Всесвітня історія

Італія після Першої світової війни. Фашистський режим Б. Муссоліні. Корпоративна держава

Листопадова революція 1918 р. в німеччині

США в 1920-ті рр. «проспериті»

Література:

1. Полянський П.Б. Всесвітня історія, 10 кл. Ґенеза, 2002;

Немає коментарів:

Дописати коментар

Мета навчального предмета – формування в учнівської молоді життєво необхідних знань, умінь і нав